16. Застосування попередніх та нових міжнародних договорів, укладених з одного і того ж питання

Стаття 30 Віденської конвенції про право міжнародних договорів

З додержанням статті 103 Статуту Організації Об'єднаних Націй права і обов'язки держав-учасниць послідовно укладених договорів, які стосуються одного і того ж питання, визначаються відповідно до нижченаведених пунктів:

• Якщо в договорі встановлюється, що він обумовлений попереднім або наступним договором або що він не повинен вважатись несумісним з таким договором, то переважну силу мають положення цього другого договору.

• Якщо всі учасники попереднього договору є також учасниками наступного договору, але дію попереднього договору не припинено, попередній договір застосовується тільки тією мірою, якою положення є сумісними з положеннями наступного договору.

• Якщо не всі учасники наступного договору є учасниками попереднього договору:

а) у відносинах між державами-учасницями обох договорів застосовується те ж правило, що й у попередньому пункті;

b) у відносинах між державою-учасницею обох договорів і державою-учасницею тільки одного договору, договір, учасниками якого є обидві держави, регулює їхні взаємні права і обов'язки.

17. Тлумачення міжнародних договорів

Тлумачення договору — це встановлення справжнього смислу й змісту договору на підставі з'ясовування дійсної узгодженої волі і намірів сторін у момент укладання договору, що дається або самими сторонами, або уповноваженими ними на те органами й особами з метою найбільш повного і точного виконання умов договору.

У міжнародній практиці застосовуються два види тлумачення договорів:

• офіційне (юридично обов'язкове для сторін);

• доктринальне (для учасників договору не має обов'язкового значення).

Доктринальне тлумачення можуть давати авторитетні вчені, дипломати, державні діячі, висловлюючи свою особисту думку з якого-небудь питання. Офіційне тлумачення підрозділяється на: 1) автентичне — яке дається учасникам договору й обов'язкове для них у якості результату взаємної згоди сторін; 2) судове (казуальне) — яке дається на прохання сторін судовими або арбітражними органами. Воно обов'язкове тільки для учасників договору і тільки у даній суперечці, на розгляд якої сторони дали згоду. Відомі й інші засоби тлумачення договорів: граматичне, логічне, систематичне й історичне.

Розділ 3 Віденської конвенції 1969 р. містить основні принципи та правила тлумачення текстів міжнародних договорів.

• По-перше, міжнародний договір повинен тлумачитись сумлінно (п. 1 ст. 31). Цей принцип передбачає чесність і добру волю сторін, спрямовану на встановлення дійсного змісту договору.

• По-друге, термінам договору сторони повинні надавати загальне значення відповідно до об’єкта та цілей договору (п. 1 ст. 31). Термін набуває спеціального значення лише в тому випадку, якщо встановлено, що учасники договору мали такий намір

• По-третє, при тлумаченні договору сторони мають можливість використовувати додаткові засоби: підготовчі матеріали, що передували укладанню договору, а також посилатися на обставини укладання договору. Використання додаткових засобів дозволяється лише в тих випадках, коли тлумачення спричиняє неясні та двозначні висновки або результати, що є відверто безглуздими та нерозумними.