80. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.

Міжнародно-правові санкції (МПС) - це правомірні примусові заходи, які застосовують суб'єкти міжнародного права для припинення міжнародного правопорушення, відновлення прав потерпілих суб'єктів і виконання правопорушником зобов'язань внаслідок відповідальності, яка виникла у відповідь на правопорушення.

МПС не є лише формою міжнародно-правової відповідальності, адже міжнародно-правова відповідальність - це обов'язок відновлення порушених прав та відшкодування, а міжнародно-правові санкції - це засіб, з допомогою якого відновлюють порушені права та домагаються відшкодування.

МПС є формою дозволеного примусу в міждержавних стосунках. Примусові заходи можуть бути санкціоновані і несанкціоновані.

Несанкціоновані примусові заходи застосовуються до виникнення міжнародно-правової відповідальності як реакція на недружні акти, ситуації, неподолану силу, конфліктні ситуації. Більшість таких правомірних заходів із виникненням міжнародно-правової відповідальності набувають характеру МПС

Право на примусові заходи належить кожному суб'єкту міжнародного права. Держави реалізовують це право індивідуально, колективно і за допомогою міжнародних організацій.

Застосування санкцій - односторонній процес. Суб'єкт, який застосовує санкцію не може бути стороною-правопорушницею.

МПС можуть бути застосовані лише у відповідь на правопорушення. В цьому їх різниця від неправомірного застосування сили в міжнародних відносинах і від правомірних превентивних примусових заходів.

Підставою для застосування санкцій є не стільки факт міжнародного правопорушення, скільки відмова виконати міжнародні зобов'язання по ліквідації наслідків такого правопорушення.

В сучасному МП сформувався особливий інститут застосування міжнародно-правові санкції. Норми цього інституту забезпечують порядок примусового відновлення первинних (тобто таких, що функціонували до правопорушення) правових відносин, а якщо це неможливо, то заміни їх на адекватні. Вони забезпечують відшкодування збитків, які наступила в результаті правопорушення і відмови добровільно виконати зобов'язання щодо відшкодування. Кінцева мета міжнародно-правових санкцій відновлення безперебійно функціонуючого механізму міжнародно-правового регулювання.

Типи МПС:

1. міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами в порядку самодопомоги;

2. міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами з допомогою міжнародних організацій.

Кожному із типів властиві свої види міжнародно-правових санкцій, форми і способи їх застосування.

Санкцій, які здійснюються державами в порядку самодопомоги:

а) самооборона;

б) репресалії;

в) реторсії;

г) розрив дипломатичних і консульських відносин;

д) невизнання.

Реторсії - примусові заходи у відповідь, які ведуть до обмеження таких інтересів держави-порушниці; які не охороняються міжнародним правом. Реторсії можуть застосовуватися у відповідь на недружній акт, несправедливу, упереджену поведінку іншого суб'єкта, але в межах, допустимих міжнародним правом.

Реторсіями є: заборона дипломатичним представникам або громадянам іноземної держави вільно відвідувати певні райони країни їхнього перебування у відповідь на подібні ж обмеження щодо своїх дипломатів і громадян в тій державі (інші обмеження); відкликання посла з держави, яка вчинила недружній акт або правопорушення; висилка з країни рівної кількості дипломатів держави, яка раніше вислала з країни дипломатів першої держави; оголошення дипломатів регзопа поп §гаїа; заборона в'їзду в країну або відміна візиту делегацій тощо.

Репресалії - це правомірні примусові заходи, які чиняться з метою відновлення порушених прав і направлені на обмеження або ліквідацію прав іншої держави у відповідь на її неправомірну поведінку.

Репресалії не можуть застосовуватись у відповідь на акти, які не є міжнародним правопорушенням. Репресалії повинні відповідати нанесеним збиткам із застосуванням примусу, необхідного для їх відшкодування.

Правомірними є лише політичні і економічні репресалії: позбавлення обмеження дипломатичних привілеїв і імунітету офіційних представників держави-порушниці; ембарго; бойкот; секвестр майна тощо. Найбільш відчутними формами репресалій є розрив торгівельно-економічних відносин з державою-порушницею і її повна економічна ізоляція.

Розрив дипломатичних і консульських відносин є самостійним видом МПС.

Розрив дипломатичних відносин може відбуватись окремо або одночасно з розривом консульських відносин. Крім того можливе призупинення дипломатичних і консульських відносин як більш м'яка форма впливу на державу-порушницю.

Застосування цієї форми можливе і при недружніх актах, але в такому разі вона не є МПС, бо застосовується не у відповідь на міжнародне правопорушення.

Самооборона - це дії по відношенню до держави-правопорушниці, які мають збройний примусовий характер. Виділяють дві форми самооборони:

необхідна оборона;

самооборона від агресії.

Необхідною обороною є захист збройними силами від зазіхань іноземної держави на недоторканність державного кордону, її воєнним вилазкам, які ще не можна кваліфікувати як акт агресії (заслання військово-розвідувального літака на територію держави-жертви, захід військових суден у територіальні води такої держави тощо).

При необхідній обороні бажане попередження про можливість її застосування, якщо держави-порушник не припинить порушення. Попередження необхідне тому, що правопорушення може бути ще об'єктивно відсутнім (підготовка до вторгнення) або вимушеним (порушення територіальної недоторканності із-за аварії чи помилки). Застосування збройної сили в таких випадках не є правомірним.

Право на самооборону від агресії - суверене право кожної держави, адже агресія є найтяжчим міжнародним правопорушенням. Але й при його реалізації необхідно дотримуватись принципу пропорційності.

Невизнання може стосуватись результатів, ситуацій викликаних неправомірними діями держави-порушниці. Форми невизнання:

• відмова держави визнати дійсність міжнародного договору укладеного під тиском чи з

• іншими порушеннями передбаченими нормами міжнародного права;

• невизнання неправомірних територіальних змін;

• невизнання фашистського, расистського чи колоніального режиму держави, яке веде

• до ізоляції такої держави тощо.

Санкції, які здійснюються з допомогою міжнародних організацій:

• призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації; відмова в членстві;

• позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб'єктами міжнародного права (повний або частковий розрив економічних відносин, призупинення засобів зв'язку);

• колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил організацій).

Призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організацій, може бути добровільним або у формі санкції. При добровільному призупиненні членства держави, вона не пориває міжнародною організацією юридичного зв'язку.

При призупиненні прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації у формі санкції активна діяльність держави в міжнародній організації примусово припиняється. Воно можливе у формі позбавлення голосу за такі дії:

• несплату внесків;

• несплату внесків в одному з головних органів організації;

• несплату внесків лише в головних органах організації;

• несплату внесків в усіх органах організації;

• за порушення міжнародних не фінансових зобов'язань;

• за порушення статутних не фінансових зобов'язань.

Позбавлення права на представництво в органах міжнародної організації може бути у формі:

недопущення держави-правопорушниці до роботи в цих органах; не обрання її представників в такі органи; не запрошення на їх засідання, наради, конференції.

Позбавлення права на отримання допомоги може бути у формі припинення фінансової, технічної, гуманітарної, економічної, культурної, медичної та іншої допомоги.

Відмова у членстві в певній міжнародній організації може бути у формі заборони на прийняття в організацію або виключення з неї.

Виключення з міжнародного спілкування тягне за собою:

- розрив економічних зносин;

• розрив військового співробітництва, транспортного зв'язку (морського,

• повітряного, залізничного, телефонного, телеграфного, радіозв'язку і т.д.);

• розрив можливих політичних зносин та ін.

Колективні збройні заходи здійснюються на універсальній основі (в рамках ООН) і регіональними міжнародними організаціями (наприклад, НАТО, ЛАД, ОАЕ).