1. Поняття міжнародного права

Є різні думки і є більш ніж 150 визначень. Якщо проаналізувати джерела до 18 століття можна знайти більше, ніж 1000 визначень. Визначення МП є принциповим питанням для всіх вчених.

МП (Лукашук) – це система юридичних норм, які регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру та співробітництва. За Лукашуком в МП головніше, що воно є нормативним і системним.

Розалін Хіггінс заперечує: “МП не є нормою права”. Погляд на право як на норми є суто позитивістським і нормативістським. Вона є послідовником реалістичної школи права. Вважає, що МП є становлення цілей, спільних інтересів і забезпечення засобами їх досягнення.

Лукашук “+” – Хіггінс “-“. Вони є полярними.

Позитивний підхід (4 основні критерії):

- основний компонент – це система норм;

- основний суб’єкт – держава;

- основна функція – регулювання міждержавних стосунків;

- основна мета – мир і безпека між народами.

- забезпечується примусом.

Природне право (natural law) досліджують в МП:

1. МП – є природній “розум” або здоровий “розум”;

2. Основним компонентом МП є справедливість;

3. Найбільше на МП впливає мораль і етика;

4. Основний суб’єкт – фізична особа.

Право – тільки те, що є справедливим. Ці два підходи є класичними нормами права. Між ними: соціальний підхід до права, історична школа права, біхейвіористські, біологічні теорії права.

Для соціальної школи найбільш важливими є не норма права, а реальна поведінка держави. Реалістична школа права визначає МП через силовий компонент – через процес прийняття силових рішень.

Психологічний термін права Петражицького – це право, як емфатичний стан психіки.

МП – це система юридичних норм, які регулюють міжнародні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва, це рішення і правові засоби їх застосування, прийняті повноважними суб’єктами для реалізації спільних інтересів.

Як особливість міжнародного права і насамперед, стосовно внутрішньодержавного права, слід зазначити його міждержавний характер, відсутність апарату примусу, сполучення договірних і звичаєвих норм, особливий координаційний характер регулювання правовідносин.

Міжнародному праву властиві такі характерні риси, як історизм, об'єктивізм, узгодженість волі держав, добровільність у прийнятті на себе зобов'язань і сумлінність їх дотримання, загальне визнання.

2. Міжнародне право та міжнародні відносини

Міжнародне право — це самостійна, відмінна від національних правових систем конкретних держав система права. Міжнародне право функціонує в системі міжнародних відносин, будучи її нормативною підсистемою.

Система міжнародних відносин охоплює міжнародні (міждержавні) організації, різноманітні об'єднання держав (рух неприєднання, група 77.та інші), нації і народи, що борються за незалежність.

Міжнародна система включає не тільки зазначені суб'єкти, але і відносини між ними (міжнародні відносини у вузькому значенні слова), міжнародно-правові й інші соціальні норми (норми міжнародної моралі, міжнародної ввічливості, міжнародні порядки), а також взаємодії між усіма компонентами міжнародної системи і між нею та її компонентами.

Основна своірідність системи міжнародних відносин полягає в тому, що головні її компоненти — держави — лише частково інтегровані в ній. Вони існують і функціонують насамперед як самостійні системи — суверенні держави. Водночас кожна з них має різноманітні і постійні зв'язки з іншими державами й у цьому випадку виникає необхідність регулятора МВ, яким і стало МП.

Завдяки володінню людством ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення, загостренню світової екологічної кризи, уперше виникає ряд глобальних проблем, від розв'язання яких залежить подальше існування людської цивілізації. Це насамперед збереження миру й усунення загрози світового термоядерного конфлікту, охорона навколишнього середовища, боротьба з голодом і наслідками економічної кризи, використання Світового океану, міжнародні енергетичні проблеми й інші. У процесі визначення і розв'язання цих проблем сучасне міжнародне право відіграє найважливішу роль інтегративного і координаційного характеру.