58. Роль внутрішньодержавного права у функціонуванні міжнародного права

З концепції доктринального дуалізму випливає, що ви­значення методів реалізації міжнародних зобов'язань на на­ціональному рівні є компетенцією держави. Отже засади зовнішньополітичної взаємодії в міжнародній системі для кожної держави, а також засади взаємодії національного і міжнародного права визначаються насамперед конституцій­ним правом і правом зовнішніх зносин кожної держави.

Порівняльний аналіз конституційного права і практики його застосування підтверджує, що механізм дії національно­го права непридатний для регулювання міжнародних відно­син так само, як міжнародне право не здатне регулювати внутрішньо суспільні відносини. Тому вираз "безпосередня дія норм міжнародного права" у правовій системі країни має умовний характер і означає, що правила, які містяться в цих нормах, підлягають безпосередньому застосуванню після на­дання їм відповідної юридичної чинності національним пра­вом.

Більше того, у процесі взаємодії національного і міжна­родного права ''первинним є вплив внутрішньодержавного права".

Як прийнято вважати, в доктрині міжнародного права, національне право впливає на міжнародне подвійним чином. По-перше, це вплив норм національного права на зміст норм міжнародного права. Такий вплив називають матеріальним. По-друге, це вплив норм внутрішньодержав­ного права, що стосуються порядку вироблення норм між­народного права (укладання міжнародних договорів), на дійсність норм міжнародного права. Цей процес прийнято називати процесуальним впливом. Простежимо такий матеріальний вплив змісту норм внутрішньодержавного права на норми міжнародного права на прикладах.

1. Принципи зовнішньої політики держави, що мають за­гальнолюдське значення. Такими стали правові принципи Великої французької революції кінця XVIII — початку XIX ст.: принцип поваги рівноправності націй, невтручання в їх внутрішні справи тощо.

2. Конкретні норми внутрішнього права держав, що регу­люють різні питання здійснення зовнішньополітичної діяль­ності держав, впливають на міжнародне право. Наприклад, прийнятий Віденським конгресом 1815 р. регламент про єди­ні класи дипломатичних агентів за період багаторічної прак­тики держав не раз змінювався і доповнювався з ініціативи держав. Така практика держав спонукала до прийняття в 1961 р. Віденської конвенції про дипломатичні зносини.

При розгляді питання взаємодії двох правових систем на векторі "внутрішньодержавне право — міжнародне право" застосовується загальне правило: чим прогресивніший сус­пільний лад держави, тим значніший вплив його конститу­ційних принципів і зовнішньої політики в цілому на розвиток міжнародного права. Якщо конституції минулого, як прави­ло, були цілком присвячені функціонуванню держави і права всередині країни (наприклад, Конституція США 1787 р.), то згодом становище змінилося. У сучасний період істотно зросла роль міжнародних відносин, їх вплив на внутрішнє життя держав.

3. Загальновизнано, що так звані юридичні максими (на­ступним законом скасовується попередній, спеціальним за­коном скасовується більш загальний, ніхто не може переда­ти іншому більше прав, ніж має сам і т. п.), що забезпечують внутрішню узгодженість правових систем, з'явилися спочат­ку у внутрішньому праві (римське право, право країн розви нутої ринкової економіки і т. д.), а згодом були сприйняті міжнародним правом.

Процесуальний вплив норм внутрішньодержавного пра­ва на порядок творення норм міжнародного права можна простежити на прикладі вироблення ст. 46 Віденської кон­венції про право міжнародних договорів. Там, як відомо, за­кріплено норму про те, що порушення певних положень внутрішньодержавного права за відомих обставин може спричинити недійсність таких договорів.

Крім того, закріплення у внутрішньому праві держави норм, що стосуються порядку укладення міжнародних дого­ворів, сприяє народному волевиявленню. Порушення вста­новленого конституціями процесу волеутворення можуть призвести до таких істотних недоліків волі, що вона не буде справжньою волею держави і, отже, не зможе утворити справжньої угоди держав.