12. Реєстрація та опублікування міжнародних договорів

Реєстрація МД є новелою сучасного міжнародного права, формування якої почалося ще в рамках ліги націй. Статут ЛН передбачав зобов’язання держав реєструвати укладені ними МД і надавати їм гласності, що ставало перепоною на шляху до укладання таємних, протиправних договорів, а також таких угод, що можуть безпосередньо зачіпати інтереси третіх країн. Після набуття чинності договори підлягають реєстрації. У статуті ООН : «всілякий договір і всіляка М угода повинні бути зареєстровані в Секретаріаті і ним опубліковані.» У відповідності з цією нормою Генеральна Асамблея ООН резолюцією від 1946р. затвердила Правила про реєстрацію і опублікування міжнародних договорів. Стаття 80 Віденської конвенції конкретизує положення щодо реєстрації міжнародних договорів і поширює її дію на учасників Віденської конвенції « Договори після набрання ними чинності надсилаються до Секретаріату Організації Об’єднаних Націй для реєстрації або для зберігання у справах і занесення до переліку, залежно від випадку». Ця стаття не встановлює обов’язковість реєстрації, питання про яку вирішують договірні держави, за винятком реєстрації ex officio, яку здійснює Генеральний секретар ООН, але згідно зі ст.. 103 Статуту ООН жодна сторона незареєстрованого договору не може обґрунтовувати свої юридичні домагання в жодному з органів ООН. Якщо договір не зареєстрований , держава не може посилатися на нього в органах Організації.

Згідно зі статтею 22 закону України «Про МД України» реєстрацію МД України здійснює Міністерство закордонних справ України.

Після набуття договором чинності він має бути надісланим до Секретаріату ООН з метою публікації. Відповідно до ст102 Статут ООН Секретаріат зобов’язаний опублікувати будь-який договір та міжнародну угоду. Велике значення має такий спосіб доведення змісту міжнародних договорів до загального відома, як внутрішньодержавне опублікування.

Якщо міжнародний договір України має автентичний текст державною мовою – публікується державною мовою. Якщо не має автентичного тексту державною мовою України, - публікується один з автентичних текстів іноземною мовою, а також офіційний переклад державною мовою, здійснений Міністерством закордонних справ.

Але від промульгації (оприлюднення) міжнародного договору не залежить його обов’язкова юридична сила.

13. Набуття міжнародним договором чинності та його тимчасове застосування

Діють, тобто породжують права та обов’язки тільки чинні договори.

Чинним є договір, що став джерелом обов’язкових МП норм. Договір вважається таким, якщо не суперечить основним принципам або імперативним нормам загального МП. МП базується на презумпції чинності міжнар. договору , що відображається в Віденській конвеції 1969р. Чинність – відповідність зазначеним умовам – може бути заперечена виключно на підставі норм Віденської конвенції 1969р.

Договір є не чинним, якщо не відповідає таким умовам :

• укладати договір повинні відповідні суб’єкти,

• переговори мають вестись належним чином уповноваженими представниками,

• сторони повинні діяти цілком добровільно,

• забороняється допускати обман,

• не допускається підкуп,

• має бути дотримана конституційна процедура укладання договору.

За цими підставами нечинність договору поділяється на абсолютну та відносну.

Абсолютна нечинність - нікчемність договору з самого початку. Підстави :

• примус представника держави

• примус держави шляхом погрози силою або її застосуванням

• суперечність імперативній нормі

Після встановлення абсолютної нечинності кожен учасник має право зажадати, щоб у міру можливостей було поновлено становище, яке зазнало зміни в результаті здійснення договору.

Відносна нечинність - встановлюється шляхом оспорювання при допусті помилки, обману, підкупу і т.д. В таких випадках можливі усунення підстав нечинності договору або його перегляд за згодою учасників.