51. Принцип рівноправ'я і права народу розпоряджатися власною долею

В своєму розвитку цей принцип пройшов чотири основних етапи.

1)Проголошення принципу національності (період буржуазно-демократичних революцій)

2)Визнання як принцип самовизначення (період після першої світової війни).

3)проголошення в Статуті ООН як "принципу рівноправ'я і самовизначення народів.

4)Закріплення в Заключному акті НБСЄ принципу рівноправ'я і права народу розпоряджатись власною долею.

Юридичне існування принципу рівноправ'я і права народу розпоряджатися власною долею випливає зі Статуту ООН, Міжнародного пакту про економічні, соціальні культурні права 1996 р. (ст. 1), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, 1966 (ст.1) та ряду інших міжнародно-правових актів.

В заключному акті НБСЄ, 1975 р. записано: "Всі народи мають право в умовах свободи визначати, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання зовні і здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток".

Тлумачення надане в Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, 1960р. і Декларація про принципи міжнародного права, 1970р.

Принцип рівноправ'я і право народів розпоряджатися власною долею передбачає за суб'єктами міжнародного права такі права і обов'язки:

1)обов'язок поважати рівність народів і націй;

2)обов'язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею;

3)право народів жити в умовах повної свободи;

4)право визначати, коли захочуть і як захочуть свій внутрішній і зовнішньополітичний статус;

5)право здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток;

6)право кожного народу, нації вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами;

7)право просити і отримувати підтримку у відповідності з цілями і принципами Статуту ООН, на випадок, коли їх позбавляють права на самовизначення насильницьким шляхом

52. Принцип співробітництва

Статут ООН, в преамбулі і п.З, ст. 1 зобов'язує держави-члени ООН "здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру".

В Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. зазначено, що співробітництво є не стільки правом, скільки обов'язком держав в різних сферах міжнародних відносин. Також визначено основні напрямки такого співробітництва.

Заключний акт НБСЄ 1975 р. формулює принцип співробітництва як норму, згідно з якою держави зобов'язані "розвивати своє співробітництво одна з одною, як і з усіма державами, в усіх галузях, у відповідності до цілей і принципів Статуту ООН".

Принцип співробітництва покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання:

1)співробітничати у відповідності з цілями і принципами ООН;

2)робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності;

3)сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім і добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості;

4)збільшувати добробут народів;

5)ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні переваги в цих сферах надбанням інших;

6)скорочувати різницю в економічному розвитку.