35. Склад державної території

Державна територія - це частина земної кулі, у межах якої держава від імені свого народу здійснює територіальне верховенство, що становить невід'ємну частину державного суверенітету.

До складу державної території входять:

• сухопутна територія в межах державних кордонів, острови й анклави незалежно від їхнього місцезнаходження;

• водна територія, що включає в себе водні простори, що перебувають на сухопутній території та островах (озера, ріки, канали), та водні простори внутрішніх морських вод і територіального моря;

• повітряна територія, що включає весь повітряний простір над сухопутною та водною територією держави. Висотна межа повітряної території не встановлений у нормативних документах, однак існує звичайна норма, що припускає, що він дорівнює 110 км. Висотна межа повітряного простору відмежовує державну повітряну територію від космічного простору, підлеглій міжнародному режиму;

• надра, розташовані під сухопутною й водною територією держави. Глибина надр не обмежена, і теоретично поширюється до центра Землі.

До території держави відносять також її морські, повітряні та космічні кораблі, судна під її прапором, а також (умовно) територію її дипломатичних представництв.

36. Теорії юридичної природи державної території

Територіальне верховенство сформулювалося на підставі рецепції римського державного права на початку 12 ст. н. е. З того часу в МП сформулювалися три основні теорії щодо території.

1. має своїм походженням римський цивілістичний досвід. Територія розглядається як річ. Це означає, що територія як правовий інститут грунтується на єдності трьох складових права власності usus, fructus і abusus (володію плодами і вигодами, користуюсь і розпоряджаюсь). Час виникнення цієї теорії сягає римської теорії права і фактично можна зробити висновок, що рецепція римського права призвела до формулювання цієї концепції в праві взагалі і в публічному праві – зокрема. В юридичних консультаціях 14 ст. ми знаходимо ставлення до території як до публічного правого інституту, але такого що має походження від приватного. В др. п. 20 ст. ставлення до території як до цивільно-правого інституту знайшло свою підтримку під час формулювання концепції загальної спадщини людства. Res communis – речі, на які є загальна власність. Своєї підтримки ця концепція в сучасному МП не має.

2. Територія як кордон її влади, як зовнішня межа суверенітету. Своїм джерелом ця теорія має концепцію суверенітету Вільгельма Оккама пізніше – розвинута Ж. Боденом. Її треба розуміти як антитезу концепції особової держави. Згідно з цією теорією територія являє собою сферу дії суверену, природнє обмеження суверену, таким чином і основу дії суверена.

3. Концепція компетенції. Є похідною від перших двох теорій. Сам факт того, що засновниками цієї теорії стали найвидатніші юристи змушує нас більш уважно її проаналізувати. 1) Теорія виходить з інтегрального розуміння imperium і dominium; 2) Теорія виходить з того, що суверен володарює в межах території над речами і над особами; 3) взаємодія суверенів за межами компетенції кожного з них створює міжнародні режими. Автори: Володимир Незабітовський (кін. 19 ст.), а пізніше Ганс Кельзен.