46. Принцип непорушності державних кордонів.

Принцип непорушності державних кордонів як імперативна норма склався лише у відносинах європейських держав, США і Канади: двосторонні договори між СРСР та ФРН (1970 р.), між ФРН та Польщею, НДР і Чехословаччиною та інш.

В Заключному акті НБСЄ 1975 року держави-учасниці визнали, що вони "розглядають як непорушні всі кордони одна одної, як і кордони всіх держав в Європі, а тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони".

Принцип непорушності державних кордонів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання в Європейському регіоні:

1)визнати існуючі кордони держав-учасниць НБСЄ як юридичне встановлених згідно МП;

2)визнати непорушність кордонів всіх держав Європи;

3)відмовитись від будь-якого територіального домагання або дій, спрямованих на узурпацію частини або всієї території будь-якої держави на даний момент і в майбутньому;

4)відмовитись від будь-якого зазіхання на існуючі кордони зараз і в майбутньому;

5)змінювати свої кордони лише за взаємною, добровільною згодою відповідних держав. Принцип непорушності державних кордонів діє навіть при докорінній зміні обставин, при яких укладався міжнародний договір (п.1 ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, 1969 р.).

46. Принцип поваги прав і основних свобод людини.

Принцип поваги прав і основних свобод людини вперше був сформований як самостійний принцип в Заключному акті НБСЄ 1975 р.

В Статуті ООН поставлена мета "знову зміцнити віру в основні права людини". Статут ООН визначає як мету цієї організації "сприяння і розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх" (п. З ст. 1, ст. 55). На сьогодні це одна з найбільш нормативно забезпечених сфер міжнародного права. Найбільш важливі акти в цій сфері: Загальна декларація прав людини, 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1960 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966 р. Конвенції по запобіганню злочинам геноциду і покарання за нього, 1948 р., про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1966; Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарань, про права дитини, про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок і т.д.

Принцип поваги прав і основних свобод людини проголошено як самостійний в Заключному акті НБСЄ, 1975 р. В рамках ОБСЄ розроблено конкретні права і обов'язки держав та інших суб'єктів міжнародного права по дотриманню цього принципу, зокрема, в Підсумковому документі Віденської зустрічі (1989 р.); Паризький хартії для нової Європи (1990 р.); Підсумковому документі Копенгагенської зустрічі (1990 р.) та ін.

Принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права такі основні права і обов'язки:

1)обов'язок поважати права людини і основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії;

2)обов'язок сприяти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод;

3)обов'язок поважати право людини на об'єднання з іншими, свободу особистості сповідатись одноособове чи спільно з іншими;

4)обов'язок поважати право національних меншин на рівність перед законом, надати їм повну можливість користуватися правами людини і основними свободами і захищати їх законні інтереси в цій галузі;

5)обов'язок визнати право людини знати свої права і свободи і захищати їх;

6)обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декларацій і угод з прав людини, якщо вони ними зобов'язані;

7)обов'язок прийняти законодавчі акти та вжити інших заходів необхідних для забезпечення міжнародне визнаних основних прав і свобод людини;

8)обов'язок гарантувати людині, права якої порушені, ефективні засоби захисту.