94. Примусові заходи в міжнародних економічних відносинах

Становлен­ня зорієнтованої на право міжнародної економічної спільноти неможливе без чіткого визначення правових умов, форм, а також тих меж застосування економічного примушення, за якими воно стає протиправним.

На жаль, у сучасному міжнародному праві є лише Фрагментарні положення стосовно примусових економічних заходів.

Ця правова невизначеність призводить до досить частого зловживання економічною силою в міждержавних відносинах. Однак група міжнародно-правових норм, спрямованих на регламентацію правомірних рамок застосування економічної сили, поступово нагромаджується. Іншими словами, формується інститут міжнародно-правових норм, який можна визначити _я інститут міжнародної економічної безпеки.

Економічна сила в широкому розумінні може бути визначена як захід примусового впливу одно­го суб'єкта на інший шляхом застосування різноманітних економічних засобів.

Існує кілька правил загального міжнародного права що­до застосування економічної сили. Більшість із них нале­жать до звичаєвого права.

Економічні санкції. Загальновизнаним є існування форми звичаєвого міжнародного права, що встановлює правомірність економічних контрзаходів у формі міжнародно-правових санкцій. Проте санкції як екстремальні заходи примушення можуть бути застосовані тільки за певних умов: 1) як реакція на порушення правових зо­бов'язань; 2) якщо суб'єкт-правопорушник відмовляється добровільно припинити протиправні дії; 3) тільки в ме­жах санкційної компетенції суб'єкта, що застосовує такі заходи; 4) пропорційно до негативних наслідків такого правопорушення.

Націоналізація. Інше загальновизнане правило зви­чаєвого МЕП проголошує право держави на націона­лізацію іноземної власності, що виходить із принципу невід'ємного суверенітету над природними ресурсами, за Умови дотримання критеріїв суспільної потреби, недискримінації та відповідної компенсації Націоналізація — типовий силовий захід, що застосовується проти волі іноземних власників, які в результаті зазнають матеріальних збитків. Водночас міжнарод_н право визнає таке застосування сили за певних умов пр_а. вомірним, віддаючи пріоритет суспільній потребі держави, що домінує над економічними інтересами іноземців

Слід згадати спеціальний принцип, що забороняє зловживання економічною силою. Величезна кількість резолюцій Генеральної Асамблеї ООН та ЮНКТАД, що засуджують економічне примушен­ня як захід тиску та втручання', переконливо доводить, щ₀ міжнародна спільнота серйозно занепокоєна тією загро­зою, яку становить зловживання економічною силою для економічної безпеки та політичної незалежності держав. Незважаючи на їх рекомендаційний характер, ці резолюції утворюють частину "м'якого" права і таким чином акуму­люють критичну масу для формування нового спеціально­го принципу МЕП, що забороняє зловживання еко­номічною силою, спрямоване проти економічної безпеки, політичної незалежності або інших основних суверенних прав держави.

95. Проблема встановлення нового міжнародного економічного порядку і створення системи міжнародної економічної безпеки

Світовий економічний порядок, що сформувався на основі ГАТТ-47, багато в чому відбивав інтереси індустріально розвинутих держав. Це не влаштовувало держави, що розвиваються, вплив яких в ООН неухильно зростав. У результаті в квітні 1974 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМГП), а в грудні цього ж року - Хартію економічних прав і обов'язків держав. У цих документах були сформульовані концепція і комплексна програма встановлення НМЕП, в основі якої лежить ідея створення міждержавного механізму регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.

Основними принципами НМЕП є:

- суверенне право держав у розпорядженні своїми природними ресурсами;

- свобода держав у виборі сфер економічного і соціального розвитку;

- вирішення всіх економічних питань на умовах справедливості і взаємної вигоди ;

- збільшення експорту готових виробів з країн, що розвиваються, відкриття для цього ринку розвинених країн;

- контроль за діяльністю транснаціональних корпорацій і усунення дискримінації з їх боку;

- фінансова допомога країнам, що розвиваються, з боку розвинених, зменшення їх заборгованості шляхом списання частини боргів;

- встановлення преференційного режиму в міжнародних економічних відносинах;

розширення економічного співробітництва.

Однак, ці положення не влаштовували економічно потужні держави, і останні прагнули послабити політичне і юридичне значення цих документів.

Так, у травні 1990 року ООН прийняла Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав. Ця Декларація деякою мірою зблизила позиції розвинутих держав і держав, що розвиваються.

Щодо міжнародної економічної безпеки, то під нею варто розуміти, перш за все, відмову від використання або загрози використання силових заходів, захист законних прав та інтересів держав, створення надійних гарантій того, що вони не будуть порушуватися. Основними принципами МЕБ є:

- стабільність (створення зовнішніх умов для оптимального економічного розвитку кожної країни, неухильного зростання добробуту її населення);

- надійність (сумлінне виконання взаємних зобов’язань, додержання норм міжнародного права, Статуту ООН та загальновизнаних правил економічного спілкування);

- передбачуваність (можливість своєчасно врахувати в національній економічній політиці кожної держави тенденції та перспективи розвитку світової економіки, використовуючи їх в інтересах власного розвитку, але без збитків для міжнародного спіСОТвариства в цілому);

- рівноправність (повага до законних інтересів партнерів та забезпечення взаємовигідного характеру зв'язків);

- готовність до дійсного партнерства та об'єднання зусиль для рішення глобальних та міждержавних економічних проблем.

В той же час існує низка проблем, пов'язаних із створенням системи МЕБ:

однієї ООН недостатньо для забезпечення МЕБ - необхідно створювати інші, спеціалізовані структури;

забезпечення міжнародної економічної безпеки залежить від рішення питань щодо військової, політичної, гуманітарної сфер;