47. Правове регулювання міжнародних річкових перевезень

Ріки використовуються для перевезень різних вантажів із однієї країни в іншу, що викликає необхідність вступати у відповід­ні відносини, пов’язані з використанням річкових шляхів. Велике значення при цьому має питання про державну належність рік. Якщо вони повністю розташовані в межах однієї країни, то є складовими її національного багатства, а в деяких країнах визначаються як виключна власність народу Як правило, в національних ріках держави забороняють судноплавство, різний промисел з боку інших держав.

Щодо міжнародних рік (Дунаю, Рейну, Амазонки та ін.), то вони відповідно до умов міжнародних договорів відкриті для вільного судноплавства.

Правовий режим використання міжнародних рік для судноплавства закріплюється у відповідних міжнародно-правових актах. Так, режим однієї з найдовших у Європі ріки Дунаю визначений Белградською конвенцією 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї. Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції навігація по цій річці має бути вільною і відкритою для громадян, торговельних суден і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів і умов торговельного судноплавства. Усі судна, які плавають по Дунаю, повинні дотримуватися мит­них, санітарних та інших правил, що встановлюються відповідними придунайськими державами. Але водночас ці правила не повинні перешкоджати вільному судноплавству. У межах міжнародного співробітництва щодо використання ріки Дунай укладені різного роду угоди, які визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, єдині тарифи.

48. Юридичний статус і правовий режим Арктики

Арктика — частина земної кулі, обмежена Північним полярним колом і включає в себе околиці материків Євразія і Північна Америка, а також Північний Льодовитий океан. Територія Арктики поділена між США, Канадою, Данією, Норвегією і Росією на полярні сектори. Згідно концепції полярних секторів всі землі і острови, що знаходяться на північ від арктичного побережжя відповідної приполярної держави в межах сектора, що утворений цим побережжям і сходиться в точці Північного полюса меридіанами, вважаються такими, що входять в територію даної держави.

Бічні межі полярних секторів не є державними кордонами відповідних країн: державна територія в полярному секторі обмежується зовнішньою межею територіальних вод. Проте, враховуючи особливу значимість полярних секторів для економіки і безпеки прибережних держав, затруднене судноплавства в цих районах, ряд інших обставин, можна сказати, що на території секторов діє правовий режим, який мало чим відрізняється від режиму територіальних вод. Приполярні держави встановлюють дозвільний порядок ведення господарської діяльності в районі полярного сектора, правила охорони навколишнього середовища і т.п.

Стосовно морських просторів Арктики діють норми міжнародного морського права (Конвенція ООН з морського права 1982 року). Відповідно до Конвенції прибережні держави мають право приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил із запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища із суден у покритих льодами районах у межах виняткової економічної зони. У районі Арктики встановлене вільне судноплавство, крім того, можливі стоянки військових підводних кораблів, що мають ядерну зброю. Приполярні держави встановлюють дозвільний порядок ведення господарської діяльності в районі Полярного кола, правила охорони навколишнього середовища і т.п. Договір про Шпіцберген 1920 р. встановлює статус цього, розташованого в Арктиці архіпелагу – він є демілітаризованою і нейтралізованною територією, що знаходиться під суверенітетом Норвегії. Договором також передбачається вільний доступ на острови і води архіпелагу громадян усіх держав-учасниць договору для проведення господарської, наукової або іншої діяльності. Неарктичні держави можуть брати участь у діяльності Арктичної Ради в якості спостерігачів.