44. Принцип заборони застосування сили або загрози силою

Статуту ООН, ст. 2, п. 4: "Всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй".

Принцип заборони застосування сили або загрози силою стосується всіх суб'єктів міжнародного права без винятку. Він покладає на них зобов'язання:

1) утримуватися від застосування сили (прямої чи опосередкованої);

2) утримуватися від загрози силою;

3) утримуватися від будь-яких дій, які є проявом сили з метою примусити іншу державу відмовитися від повного здійснення її суверенних прав;

4) відмовитися від актів репресії з допомогою сили;

5) відмовитися від сили або загрози силою як засобу врегулювання спорів тощо.

Це - нормативний зміст принципу, основні напрями його застосування.

Міжнародне право в Статуті ООН чітко визначає всі випадки можливого правомірного застосування сили:

1) застосування збройної сили з метою самооборони;

2) застосування збройної сили за рішенням Ради Безпеки на випадок загрози миру,

порушення миру або акту агресії.

Право на самооборону може використати як держава-жертва агресії, так і, на прохання останньої, інша держава.

Принцип незастосування сили або загрози силою поширюється не лише на безпосередні дії чи їх погрозу, а й на пропаганду таких дій.

45.Принцип мирного врегулювання спорів

Статуті ООН (п.3, ст. 2): "всі Члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість".

Принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання:

1) вирішувати всі свої суперечки, розбіжності виключно мирними засобами;

2) врегульовувати спори в найкоротший строк;

3) не зупиняти процес мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень;

4) використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору;

5) утримуватися від ультимативності;

6) утримуватись від будь-яких дій, які можуть поглибити спір;

7) враховувати інтереси іншої сторони-учасника спору;

8) виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

Для принципу мирного вирішення спорів характерна стабільність, послідовність визнання, різнобічне докладання зусиль державами для його практичного зміцнення, починаючи з Гаазької конференції миру 1899 р.

46. Принцип суверенної рівності держав.

Принцип суверенної рівності склався і розвивався на основі двох нормативно-правових начал: поваги суверенітету всіх держав і їх рівноправності у міжнародних відносинах. Обидва правові начала міжнародно-правового статусу держави в середині XX століття оформилися як один принцип міжнародного права. Статут ООН (п.1, ст. 2) закріплює його як один принцип: "Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів".Цей принцип також міститься в Декларації про принципи, які стосуються дружніх відносин держав (1970р.), в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975Р-) Тлумачення принципу суверенної рівності держав розкривається в Підсумковому документі Мадридської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1983 р., Підсумковому документі Віденської зустрічі НБСЄ 1989 р., Паризькій хартії для нової Європи 1990р. та інших документах.

Принцип суверенної рівності держав забезпечує останні наступними правами:

1)право кожної держави на юридичну рівність;

2)право на територіальну цілісність;

3)право на свободу і політичну незалежність;

4)право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;

5)право встановлювати свої закони і адміністративні правила;

6)право визначати і здійснювати на власний розсуд свої відносини з іншими державами у відповідності з міжнародним правом;

7)право змінювати кордони згідно міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю;

8)право належати чи не належати до міжнародних організацій;

9)право бути чи не бути учасником двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угод;

10)право бути чи не бути учасником союзних договорів;

11)право на нейтралітет.

Зазначений принцип також покладає на держав певні обов'язки:

1)поважати правосуб'єктність інших держав;

2)виконувати повністю і добросовісно свої міжнародні зобов'язання;

3)жити в мирі з іншими державами;

4)не нав'язувати групових правил поведінки іншим державам та ін.

Таким чином принцип суверенної рівності держав функціонально забезпечує:

а)оптимальне співвідношення їх прав і обов'язків;

б)статус держав, як суб'єктів міжнародного права;

в)засади правомірного прийняття рішень, і

г)основні начала правового регулювання міждержавних відносин.

Принцип суверенної рівності держав не слід ідеалізувати, рівність держав за міжнародним правом більше стосується рівності при застосуванні права, а не при його створенні.