55. Міжнародно-правові статус і режим відкритого моря

За зовнішньою межею територіального моря знаходяться простори морів і океанів, що не входять до складу територіальних вод якої-небудь держави й утворюють відкрите море. У статті 1 Конвенції про відкрите море 1958 року поняття «відкрите море» визначається як «усі частини моря, що не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води якої-небудь держави». Конвенція ООН з морського права 1982 р. установила, що положення Частини VII («Відкрите море») застосовуються до всіх частин моря, що не входять ні у виняткову економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води якої-небудь держави, ні в архіпелажні води держави-архіпе-лагу (ст. 86).

Для характеристики відкритого моря необхідно виділити два критерії, що визначають його статус:

-географічний — який характеризує відкрите море як частину просторів Світового океану, що не утворюють територію прибережної держави;

-політичний — полягає в тому, що відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, усі держави мають право користуватися на засадах рівності відкритим морем у мирних цілях (свобода мореплавання, польотів наукових досліджень і т.д.).

У відповідності зі статтею 87 Конвенції ООН з морського права 1982 року всі держави, у тому числі й ті, що не мають виходу до моря, мають свободу відкритого моря, що включають ряд свобод на певну діяльність у відкритому морі — право на: а) свободу судноплавства; б) свободу польотів; в) свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи; г) свободу рибальства; д) свободу будувати штучні острови й інші установки, що допускаються міжнародним правом; є) свободу наукових досліджень.

Слід вказати, що зазначений перелік не є обмеженим.

Відкрите море резервується для мирних цілей. Ніяка держава, у відповідності зі статтею 89 Конвенції 1982 року, не вправі претендувати на підпорядкування якоїсь частини відкритого моря своєму суверенітету. У відкритому морі судно підпорядковується юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно плаває. Між державою і судном повинен існувати реальний зв'язок.

Звичайно судно розглядається як частина території держави, у якій воно зареєстровано.

Право прокладки кабелів і трубопроводів у відкритому морі полягає в їхній прокладці по дну відкритого моря за межами континентального шельфу. При прокладці підводних кабелів і трубопроводів держави повинні належним чином враховувати вже прокладені кабелі і трубопроводи. Зокрема, не повинні погіршуватися можливості їхнього ремонту. Одночасно передбачається відповідальність фізичних і юридичних осіб за заподіяння шкоди або ушкодження як власних, так і інших кабелів і трубопроводів.

56. Делімітація, міжнародно-правові статус та режим континентального шельфу

З погляду міжнародного права, під континентальним шельфом потрібно розуміти морське дно, зокрема і його надра, що сягають від зовнішнього кордону територіального моря прибережної держави до встановлених міжнародним правом меж.

Конвенція ООН з морського права (1982) у п. 1 ст, 76 подає таке визначення цього поняття: "Континентальний шельф прибережної держави охоплює морське дно та надра підводних районів, які сягають за межі її територіального моря на всьому просторі природного продовження її суходільної території до зовнішнього кордону підводного краю материка чи на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких іде відлік ширини територіального моря, коли зовнішній кордон підводного краю материка не сягає на таку відстань".

У тих випадках, коли підводний край материка сягає більше, ніж 200 морських миль, прибережна держава може виносити зовнішню межу свого континентального шельфу за межі 200 морських миль, зважаючи на реальну протяжність шельфу. Однак за будь-яких умов зовнішня межа континентального шельфу повинна розміщуватися на відстані не більшій за 350 морських миль від умовних вихідних ліній, прийнятих для відліку територіального моря, або не далі за 100 мор­ських миль від 2500-метрової ізобати (п, 5 ст. 76).

Міжнародно-правовий режим континентального шельфу. (Женевська конвенція про континентальний шельф (1958). Положення Конвенції ООН з морського права (1982) Конвенції ООН з морського права (1982))

Суверенні права прибережної держави над континентальним шельфом щодо розвідки й розробки його природ­них багатств є винятковими, адже жодна з держав не може робити цього без згоди прибережної держави. Одночасно, як зазначається в п. 2 ст 78 цієїж конвенції, здійснення прав прибережної держави стосовно континентального шельфу не повинно створювати невиправда­них перешкод для судноплавства, рибальства та інших прав і свобод інших держав.

Прибережна держава має виняткове право дозволяти чи регулювати на власний розсуд проведення на,шельфі бурильних робіт або створення штучних споруд з будь-якою метою.

Юридичний статус суден, які плавають у зоні над континентальним шельфом, нічим не відрізняється від правового їхнього статусу у відкритому морі. Обладнання, що використовується для розробки шельфу, перебуває під юрисдикцією прибережної держави. Навколо споруд і установок, побудованих для експлуатації шельфу, можуть створюва­тися зони безпеки, що не повинні бути ширшими 500 м.