124.Поняття та види злочинів міжнародного характеру

Міжнародний злочин - тяжке міжнародно-протиправне діяння, що зазіхає на основи існування держав і націй, підриває найважливіші принципи міжнародного права, загрожує міжнародному світу і безпеці.

Характерним для цих злочинів є те, що вони посягають на міждержавні інтереси, тобто мають  міжнародний характер.

Особливості злочинів:

1. відповідальність за злочини міжнародного характеру несуть фізичні особи.

2. об’єктом злочинного посягання в даному випадку виступають нормальні відносини, міждержавне співробітництво, права людини та інші загальнолюдські цінності.

3. кримінальна відповідальність за ці злочини міжнародного характеру настає за національними нормами кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства.

1. Злочини проти стабільності міжнародних відносин: міжнародний тероризм; захоплення заручників; захоплення, захоплення літаків та інших повітряних транспортних засобів; незаконна радіо- і телетрансляція; пропаганда війни.

2. Діяння, що завдають шкоди економічному, соціальному і культурному розвитку держав: фальшування монет; незаконний обіг наркотичних засобів; контрабанда

3. Злочинні посягання на особисті права людини: рабство, работоргівля; катування та інші жорстокі, нелюдські чи принижуючі гідність види ставлення і покарання

4. Злочини, вчинені у відкритому морі: піратство; зіткнення морських суден; неподання допомоги на морі; забруднення морського середовища шкідливими речовинами;

5. Воєнні злочини міжнародного характеру: застосування заборонених засобів і методів ведення війни; насильство над населенням у районі воєнних дій; погане поводження з військовополоненими

Проте до цього часу чітких критеріїв, за якими ті чи інші діяння можна було б віднести до злочинів міжнародного характеру, все ще не вироблено.

125. Міжнародні кримінальні трибунали ad hoc. Міжнародний кримінальний суд

Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал¹ і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу² (далі — Токійський військовий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої світової війни для притягнення до відповідальності головних німецьких і японських військових злочинців. Незважаючи на недовгий час існування трибуналів (на Нюрнберзькому вирок був винесений 01 жовтня 1946 р., а на Токійському — 04 листопада 1948 р.), вони вплинули на формування принципів міжнародної кримінальної відповідальності за здійснення військових злочинів і злочинів проти людства³, а також на становлення та розвиток ідеї міжнародної кримінальної юстиції. Досвід створення міжнародних кримінальних судів був відновлений на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал з Руанди⁴ та Міжнародний трибунал з колишньої Югославії⁵. З огляду на те, що вони обидва створені ad hock, держави дійшли згоди щодо запровадження постійного Міжнародного кримінального суду, Статут якого набув чинності у 2002 р.⁶.

Трибунали Ad hoc – ситуативні або ізольовані трибунали, тоб то ті що були створені з конкретною метою, для розгляду питань по окремій ситуації. Арбітраж ad hoc створюється після виникнення суперечки за спеціальною угодою сторін для винесення ухвали по даній конкретній суперечці і після виконання своїх функцій припиняє існування, тобто носить тимчасовий характер.

Вирішеннями РБ ООН були створені два міжнародні трибунали ad hoc: у 1993 році для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території колишньої Югославії з 1991 року і в 1994 році для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид і інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид і інші подібні порушення, здійснені на території сусідніх держав в період з 1 січня по 31 грудня 1994 року.

Обидва трибунали діють на підставі Статуту, якими передбачається створення два судових (по три судді) і однієї апеляційної камери (з п'яти суддів). Апеляційна камера створена для Трибуналу по колишній Югославії, одночасно виконує свої функції і для Трибуналу по Руанді. Обидва статути обмежують покарання тюремним вироком.

Якщо за відповідною угодою не створено спеціального міжнародного суду, держава, на території якого знаходиться злочинець, зобов'язана або зрадити його суду, або видати іншій державі, на території якого було здійснено злочин.

Завдяки цьому досвіду сьогодні стала можливою установа Міжнародного кримінального суду.

У 1996 р. було призначено комісію з заснування Міжнародного Кримінального Суду, а 17 липня 1998 р. дипломатична конференція держав-членів ООН прийняла Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду, що стало рішенням про офіційне створення цього правового інструменту.

Мета Міжнародного Кримінального Суду:

– щоб люди, які серйозно порушили міжнародне право та права людини, не мали можливости спати спокійно і не знайшли для себе безпечного місця, незважаючи на свої владні повноваження;

– щоб змусити національні суди, найпершим обов’язком яких є притягнення винних до відповідальности, робити це, незважаючи на протидію владних структур;

– щоб зробити значний крок вперед у подоланні безкарности.

Міжнародний Кримінальний Суд буде першим міжнародним органом, який переслідуватиме і каратиме не державу, а конкретну особу, бо кожний із найстрашніших злочинів в історії людства учиненили конкретні люди, які мали помічників і виконавців. Міжнародному Кримінальному Суду будуть підсудні такі злочини: геноцид (ст.6 Римського Статуту) – дії з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку етнічну, національну, расову або релігійну групу як таку; злочини проти людства (ст.7) – дії у межах широкомасштабних або систематичних свідомих нападів на цивільних осіб; військові злочини – істотні порушення положень женевських конвенцій як у міжнародних, так і у внутрішніх конфліктах; агресія – визначення цього злочину ще не сформульовано, насамперед внаслідок суттєвих розбіжностей між пропозиціями мусульманських держав Близького Сходу, з одного боку, та США і Ізраїлю, з іншого, а також інші серйозні злочини проти прав людини – тортури, масові зґвалтування, політичні вбивства, позасудові страти тощо.

Одним із найсерйозніших злочинів, інакше кажучи, “злочином над злочинами”, яким буде займатися Міжнародний Кримінальний Суд, є геноцид.

Нестача коштів та політичні розрахунки занадто часто беруть тут гору над проблемами прав людини, і це дуже добре видно на прикладі небажання Ради Безпеки створювати інші міжнародні ситуативні (ad hoc) трибунали, окрім тих, що діють по Руанді та Югославії, незважаючи на ефективність останніх. Тобто сьогодні міжнародна справедливість практично зведена до покарання злочинів, які сталися у двох специфічних реґіонах упродовж певного часу. Від 1993 р. Рада Безпеки ООН не спромоглася заснувати подібні ad hoc трибунали по Камбоджі, Чечні, Східному Тімору, Іраку, Ліберії, Сьєрра-Леоне та Сомалі.

Відмінність трибуналів від МКС в тому, що вони мають зворотню силу, тоб то можуть судити за військові злочини, злочини проти людства і геноцид незалежно від того коли ці дії були здійснені.

Міжнародний же кримінальний суд може розслідувати лише ті злочини, які були здійснені в державах вже після того, як вони ратифікували Римський статут.