131. Міжнародний судовий і арбітражний розгляд

Міжнародний арбітраж — це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.

Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою.

Іноді арбітраж складається з одного арбітра.

Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і супер-арбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.

Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосовувати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права.

У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду У Палаті є список міжнародних арбітрів, із котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ.

Mжнародному праву відомі наступні види міжнародного арбітражу (третейського розгляду):

— ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), що створюється в силу особливої угоди сторін, що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи до допомоги міжнародних інституцій;

— інституціональний (постійний) арбітраж, який здійснюється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж припускає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язуються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сторони. Як приклад постійного арбітражу може бути наведена діяльність Палати третейського суду на основі Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 року.

Міжнародна судова процедура

Судова процедура є одним із видів розв'язання міжнародних спорів. Міжнародний Суд — це утворюваний на основі міжнародного договору постійний орган, покликаний вирішувати міжнародні спори шляхом судової процедури.

На відміну від арбітражу, склад, процедура, юридичні джерела рішень Міжнародного Суду визначаються не спеціальною угодою сторін, що сперечаються, у кожнім" окремому випадку, а постійним Статутом Міжнародного Суду ООН, що складає невід'ємну частину Статуту ООН. Всі члени ООН є тим самим і учасниками Статуту.

Міжнародний Суд ООН знаходиться в Гаазі, склад головного суду — 15 судів, що обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН на 9 років, із числа фахівців в галузі міжнародного права.

Міжнародний Суд правочинний виносити не тільки обов'язкові рішення у спорах, переданих на його розгляд за згодою сторін, але і вправі давати будь-які консультативні висновки у відношенні будь-яких питань міжнародного права.

Рішення Суду юридично обов'язкове для сторін, що беруть участь у справі. Воно не створює правового прецеденту для вирішення інших справ аналогічного характеру (стаття 59 Статуту Міжнародного Суду ООН). Рішення Суду остаточне й оскарженню не підлягає. Невиконання його однією зі сторін надає право іншій стороні звернутися до Ради Безпеки ООН. Якщо остання визнає за необхідне, то вона може зробити рекомендації або вирішити питання про вживання заходів для виконання рішення (стаття 49 Статуту ООН).

Серед розглянутих Міжнародним Судом справ основне місце займають територіальні спори, що стосуються невеликих ділянок державної території (наприклад, голландсько-бельгійський спір про територіальні анклави), а також територіальні спори, подібні індійсько-португальському спору про право проходу через територію Індії, спори ФРН, Данії і Голландії про делімітацію континентального шельфу Північного моря.

Міжнародний Суд ООН є не єдиним судовим органом, що розглядає міжнародні спори в порядку судової процедури.

У залежності від характеру розглянутих спорів міжнародні суди діляться на суди з вирішення:

а) міждержавних спорів (Міжнародний Суд ООН,Економічний Суд СНД);

б) як міждержавних спорів, так і справ, порушу ваних фізичними і юридичними особами проти держав і міжнародних організацій (Європейський суд з прав людини);

в) трудових спорів у рамках міжнародних організацій (Адміністративний трибунал МОП);

г) з притягнення до відповідальності фізичних осіб (Нюрнберзький трибунал);

д) різноманітних категорій спорів (Суд ЄС

132. Міжнародні спори за участю приватних осіб

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів

діє відповідно до положень Вашингтонської конвенції 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами й іноземними особами¹. Центр вирішує спори між державами та приватними іноземними інвесторами шляхом примирення або арбітражу. Досить часто двосторонні договори про взаємний захист інвестицій надають Центру юрисдикцію щодо спорів про їх тлумачення та застосування. Проти України до Центру було подано три позови.

Постійна палата третейського суду в 90-х роках ХХ ст. була уповноважена вирішувати спори між державами або міжнародними організаціями та приватними особами.

Трибунал із позовів між Іраном і США був створений 1981 р. для розгляду, зокрема, позовів американських громадян і компаній проти Ірану та громадян і компаній Ірану проти США. Трибунал вирішив близько 4 тисяч справ.

Окремо слід відзначити діяльність Європейського Суду із прав людини, що розглянув тисячі позовів фізичних та юридичних осіб проти держав — учасниць Європейської конвенції 1950 р. про захист прав людини й основних свобод. Аналогічний йому Міжамериканський суд із прав людини розглядає позови про порушення Американської конвенції 1969 р. з прав людини.

У рамках багатьох міжнародних організацій інтеграційного типу фізичні та юридичні особи мають право оскаржувати дії органів цієї організації. Наприклад, в рамках Європейського Союзу Суд Європейських співтовариств розглянув тисячі позовів приватних осіб проти Європейської Комісії, Ради Союзу та Європейського Парламенту.

Позитивний результат діяльності цих органів полягає насамперед у тому, що спори вирішуються на якомога нижчому рівні, не дозволяючи їм набути класичного міждержавного характеру. У результаті держава не використовує право дипломатичного захисту приватних осіб, які знаходяться під її владою.

Отже, не завжди відповідає сучасним реаліям твердження, що всі без винятку спори в міжнародній сфері мають розглядатися виключно в рамках принципу мирного вирішення спорів, як він сформульований у Статуті ООН. Утім мова не йде про те, щоб звільнити процес вирішення міжнародних спорів за участю приватних осіб від обов’язку дотримання стандартів, встановлених міжнародним публічним правом. Натомість є потреба у врахуванні специфіки зазначених спорів і, відповідно, збагачення цих стандартів

133. Особливості вирішення міжнародних економічних спорів

Міжнародне економічне право - регулює широкий круг економічних стосунків між державами і іншими суб'єктами міжнародного права. Роблячи великий вплив на розвиток всесторонніх зв'язків між країнами і сприяючи процесу міжнародної економічної інтеграції, економічні стосунки в той же час нерідко можуть ставати і сферою зіткнення інтересів суб'єктів міжнародного права. Однією з головних цілей кожного учасника міжнародної економічної суперечки має бути мирний дозвіл суперечок між державами, включаючи звернення до Міжнародного Суду і повну пошану до нього. Великої актуальності набуває завдання вдосконалення і підвищення ефективності міжнародно-правового механізму врегулювання міжнародних суперечок, що виникають в різних галузях міжнародного права. Специфіка міжнародних економічних суперечок виражається в наступному: а) Міжнародні економічні спори включають не лише спори, витікаючі із стосунків між державами, міжнародними організаціями, державами і міжнародними організаціями, але і між державою і обличчям (фізичним або юридичним) іншої держави. б) Предметом регулювання при дозволі міжнародної економічної суперечки можуть бути стосунки, що виникають в самих різних сферах взаємодії держав (міжнародне судноплавство, повітроплавання, космічна діяльність, міжнародна охорона довкілля і ін.). в) Міжнародні економічні спори вирішуються на основі принципів і норм різних галузей міжнародного права. г) Під міжнародною економічною суперечкою слід розуміти специфічне правове відношення, що виникає між двома або великим числом сторін, якими можуть бути різні по статусу суб'єкти міжнародного економічного права (горизонтальні і діагональні стосунки між суб'єктами), і що виражається в пред'явленні взаємних і чітко сформульованих претензій сторонами один до одного з питання права, юридичним точкам зору або інтересам, для врегулювання яких сторони роблять взаємні дії.

2. При врегулюванні міжнародних економічних суперечок може бути використаний весь спектр засобів і способів вирішення міжнародних суперечок, що існують в сучасному міжнародному праві. В даний час спостерігається тенденція використання більшою мірою дипломатичних засобів врегулювання суперечок, що включають переговори, консультації, різні примирливі процедури як альтернативні засоби по відношенню до арбітражної або судової процедури. При цьому всі дипломатичні засоби знаходяться в тісній взаємодії один з одним. Ці засоби є взаємозв'язаними і передують арбітражному і судовому розгляду, надаючи сторонам, що сперечаються, можливість самим врегулювати їх розбіжності.

3. З кожним роком зростає роль міжнародних економічних організацій в процесі врегулювання міжнародних економічних суперечок. За допомогою механізмів, встановлених міжнародними економічними організаціями, можуть ефективно вирішуватися спори, в основі яких лежать специфічні стосунки, що виникають в рамках цих організацій як в ході діяльності самих організацій, так і їх членів.

4. Найбільш ефективним засобом вирішення міжнародних економічних суперечок серед обов'язкових процедур є арбітражна процедура. Аналіз сучасної міжнародної практики свідчить, що арбітраж до цих пір залишається одним з найбільш використовуваних засобів при врегулюванні економічних розбіжностей, якщо сторони, що сперечаються, не змогли прийти до угоди шляхом дипломатичних процедур. Широке поширення має арбітражний суд, що створюється за спеціальною угодою сторін для винесення ухвали по конкретній суперечці -ad hoc

5. Цілям ефективного врегулювання міжнародних економічних суперечок служать механізми вирішення суперечок, що включаються в тексти міжнародних економічних угод як багатобічного, так і двостороннього характеру і розроблені безпосередньо для врегулювання спірних питань, що виникають в процесі реалізації цих угод.

Детальна регламентація всіх етапів врегулювання суперечок великою мірою сприяє успішнішому їх дозволу.

СОТ створений спеціальний орган по врегулюванню спорів, при ухваленні рішень в якому застосовується правило консенсусу. Крайнім заходом в цьому випадку є припинення дії поступок. Спори розглядаються в строк не більше 6 місяців, і метою цього спеціального органу є знаходження компромісного рішення. У випадку якщо країни – сторони суперечки не згодні з вирішенням жюрі (panel), то в СОТ можливе створення спеціального арбітражу для остаточного вирішення проблеми.

Існують високоавторитетні центри розгляду міжнародних економічних суперечок: Арбітражний суд Міжнародної торгівельної палати в Парижі, Лондонський міжнародний третейський суд, Арбітражний інститут Стокгольмської торгівельної палати і ін.