39. Міжнародні сервітути

Міжнародному праву відомо тимчасове користування територіями. Під цим розуміють оренду територій, транзит через території, кондомініум, територію загального користування та ін. У «старому» міжнародному праві це іменувалося міжнародними сервітутами (ще в римському цивільному праві під сервітутами розумілося право обмеженого користування чужою земельною ділянкою). Слід зазначити, що ряд учених-міжнародників ставилися до цього поняття негативно. Об'єктом сервітуту виступає саме територія, і обов'язки по ньому, що носять постійний характер, переходять до іншої державі при правонаступництві. Розрізняють сервітути позитивного характеру, що полягали в обов'язку держави допускати на своїй території дію влади іншої держави (наприклад, право проходу або проїзду, право користування водоймищем іншою державою) і сервітути негативного характеру — під ними розуміється обов'язок держави утримуватися від певних дій на своїй території (найбільш показовим прикладом є демілітаризовані і нейтралізовані зони). Практично цей термін нині застосовується до права транзиту або прольоту через визначену зону, до права проходу деякими ріками і до права оренди державної території. Під орендою в міжнародному праві розуміють тимчасове використання одною державою частини території іншої держави для цілей, що не суперечать основним принципам міжнародного права, і не пов'язаних із установленням політичного панування на даній території. Договір міжнародної оренди відрізняється від інших видів тимчасового користування території тим, що: — він укладається на певний строк і є відплатним; — він має суто цільовий характер використання арендованої території, і тому вона не може бути використана в інших цілях, крім зазначених у договорі (будівництво й експлуатація транспортних шляхів, створення вільних економічних зон, розміщення наукових об'єктів і т.д.); — цілі, закріплені в договорі, не можуть суперечити основним принципам міжнародного права; — в міжнародному договорі про оренду застерігається, що суверенітет над арендованою територією зберігається за державою-арендодавцем або таке положення саме випливає зі змісту даного договору.

40. Головні принципи правового режиму міжнародних рік

Усі ріки за їх географічним і правовим положенням діляться на: а) національні — які протікають по території однієї держави і знаходяться під її суверенітетом, режими яких установлюються винятково цією державою на основі внутрішнього законодавства; б) міжнародні — які протікають територією двох і більше держав чи розділяють такі території, при цьому кожна прибережна держава здійснює суверенітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що про тікає по її території. Правовий режим таких міжнародних рік установлюється заінтересованими державами на основі міжнародного акту. У свою чергу, міжнародні ріки діляться на: а) багатонаціональні ріки — це ріки, у використанні яких зацікавлені винятково прибережні держави. Такі ріки не використовуються або використовуються дуже обмежено для міжнародного судноплавства, не завжди мають сполучення з морем, проте відіграють певну роль в економіці прибережних держав, їхній режим регулюється винятково прибережними державами. До багатонаціональних рік належать Одер, Вісла, Тиса, Дністер; б) міжнародні ріки — це ріки, що мають безпосередньо вихід до моря і які використовуються міжнародним співтовариством для інтенсивного річкового судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі) Міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводяться до забезпечення свободи судноплавства по ним. Вони, як правило, відкриті для торгового судноплавства як прибережних, так і неприбережних держав і закриті, як правило, для проходу військових суден неприбережних держав (наприклад, Дунай, Нігер). На прибережні держави покладаються адміністративні обов'язки по управлінню такими ріками як у відношенні судноплавства, так і у відношенні їхнього господарського використання. У цих цілях прибережні держави створюють спеціальні річкові комісії.

Угоди, що регламентують порядок використання міжнародних рік, мають відношення тільки до конкретних рік і не мають універсального значення. Певного кодифікуючого акту «міжнародного річкового права» поки не існує.

Три принципи міжнародного річкового права, які склалися, які можна визначити з аналізу великої низки договорів і звичаїв:

- Принцип суверенітету держави до тієї частини міжнародного водного басейну, яка знаходиться в межах її території;

- принцип справедливого водокористування, який забезпечує кожній прибережній державі справедливу частку при використанні міжнародного водного басейну;

- принцип неспричинення шкоди природному середовищу або інтересам іншої держави внаслідок забруднення або іншим чином при використання вод міжнародного водного басейну.

Кожна держава ipso facto (в силу того, що є прибережною) має право на прохід своїх суден. Інші держави за договорами можуть набувати свободу судноплавства у цих річках. Прибережні держави мають рівні права на використання вод у промислових та сільськогосподарській сфері. Кожна прибережна держава має право на розумну і справедливу частку вод.