7. Підготовка та прийняття тексту договору

Підготовка тексту договору. 3 основні форми підготовки узгодженого тексту: 1. Звичайні дипломатичні канали, які використовуються частіше для підготовки двосторонніх угод, рідше - багатосторонніх. 2 Міжнародні конференції 3. Міжнародні організації. Бувають випадки коли той самий договір в процесі підготовки проходить всі три форми.

До стадії підготовки узгодженого тексту міжнародного договору також відноситься прийняття тексту договору та встановлення його автентичності. Прийняттям тексту договору закінчуються переговори між державами щодо його підготовки. Існують дві форми прийняття тексту договору: підписання та парафування. Після узгодження та прийняття тексту договору необхідно зафіксувати, що він є остаточним і не підлягає зміні (встановлення автентичності тексту). Відповідно до ст. 10 Віденської конвенції 1969 р. текст договору стає автентичним і остаточним шляхом застосування процедури, про яку домовились держави, що беруть участь у переговорах: підписання, підписання ad referendum, парафування тексту договору або заключного акта конференції, що містить цей текст.

Підписання ad referendum в подальшому потребує підтвердження з боку компетентного органу відповідної держави або міжнародної організації.

Парафування — це встановлення автентичності тексту договору за допомогою ініціалів уповноважених осіб, які засвідчують, що узгоджений текст договору є остаточним. Після парафування текст не може бути змінений навіть за згодою уповноважених осіб.

Багато міжнародних конференцій в яких брали участь майже всі держави світу приймали договори 2/3 голосів. Але рішення більшості не обов’язкове для незгодної меншості. В останні роки при прийнятті тексту договору стали використовуватися Принцип консенсусу – без голосування на основі загальної згоду учасників договору; консенсус припускає прийняття рішення всіма державами відповідних поступок.

На конференціях прийняття тексу проходить наступні стадії: комітет; пленарне засідання. Кожна стаття а іноді частина статті приймаються окремо і тільки наприкінці приймається договір в цілому. Правило процедури визначається голосуванням шляхом або підняття рук. У важливих випадках застосовується поіменне голосування за алфавітним списком. Результати такого голосування заноситься в протокол. Прийняття тексту відбувається до правил голосування в кожній організації.

8. Встановлення автентичності тексту міжнародного договору

Після того як текст договору в результаті переговорів узгоджений і прийнятий, стає необхідним якимось чином зафіксувати, що даний текст є остаточним і не підлягає змінам із боку уповноважених. Процедура, за допомогою котрої прийнятий текст договору об'являється остаточним, називається встановленням автентичності тексту. Це особлива стадія в укладанні міжнародного договору, тому що всякий уряд, перед тим, як узяти на себе зобов'язання за договором, повинен точно знати, який же його остаточний текстуальний зміст. Процедура встановлення автентичності тексту визначається або в самому тексті, або шляхом угоди між державами, що домовляються Раніше ця стадія укладання міжнародного договору не виділялася окремо. Причина полягала в тому, що встановлення автентичності тексту за часом збігалося з підписанням договору. з'явилися нові форми встановлення автентичності тексту договору, не пов'язані з підписанням його уповноваженими. В даний час застосовуються такі форми встановлення автентичності тексту міжнародних договорів: — парафування; включення тексту договору в заключний акт міжнародної конференції, на якій він був прийнятий; — включення тексту договору в резолюцію міжнародної організації; — інша узгоджена процедура. Крім того, якщо після прийняття тексту міжнародного договору має місце його підписання, у тому числі підписання ad referendum, то в цьому випадку основна функція підписання зливається з функцією встановлення автентичності тексту. Інакше кажучи, у цьому випадку укладання договору наче б то минає стадію встановлення автентичності тексту. Парафування — це встановлення автентичності тексту договору ініціалами уповноважених держав, що домовляються у свідчення того, що даний узгоджений текст договору є остаточним. Парафування може належати як до окремих статей договору, так і до всього договору в цілому. Оскільки парафування, по суті, не є підписанням, через те що не виражає згоди держави на обов'язковість для неї міжнародного договору, то спеціальних повноважень на парафування не потрібно. Після парафування текст не може бути змінений навіть за згодою між уповноваженими. Парафування дозволяє уникнути можливих спорів і непорозумінь щодо формулювань положень договору. Але парафування, проте, не заміняє підписання договору, що є самостійною стадією укладання договору. В останні роки часто застосовуються нові методи встановлення автентичності текстів договорів. У відношенні багатостор. договорів воно нерідко приймає форму резолюції якогось органу міжн. організації або підписання тексту компетентним представником організації. 9. Поняття та форми висловлення згоди суб’єктами міжнародного права на обов’язковість договорів

Вираження згоди держав на обов'язковість для них міжнародного договору є завершальною стадією його укладання. Відповідно до статті 11 Віденської конвенції 1969 року згода держави на обов'язковість для неї договору може бути виражена:

• підписанням договору – є водночас формою прийняття тексту договору на стадії його підготовки і одніэю з форм згоди держави на його обовязковість;

• обміном документами, що утворюють договір;

• ратифікацією договору (затвердження договору одним з вищих органів влади держави відповідно до процедури, передбаченої нац. законодавством), його прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який умовилися.

Згода держави на обов'язковість для неї договору може належати до частини договору, якщо це дозволено договором або якщо з цим згодні інші держави, що домовляються. Деякі договори передбачають таку можливість. Тоді допустима часткова ратифікація, затвердження, приєднання і т.д. Що стосується підписання, то деякі юристи оспорюють можливість підписання тільки окремих частин договору. Віденська конвенція 1969 року в статті 17 не робить якихось застережень на цей рахунок. Крім того, ця стаття передбачає, що згода держави на обов'язковість для неї договору може бути альтернативною, якщо сам договір допускає вибір між альтернативними положеннями і якщо при вираженні згоди ясно зазначено, до якого з цих положень ця згода належить. Підписання є найважливішим засобом вираження згоди держави на обов'язковість для неї міжнародного договору, донедавна підписання договору вважалося обов'язковою стадією його укладання. Проте за останні десятиліття з'явилися договори, що цієї стадії не проходять.

Відповідно до статті 12 Конвенції 1969 року згода держави на обов'язковість для неї договору виражається шляхом підписання договору представником держави, якщо: а) договір передбачає, що підписання має таку силу; б) іншим чином встановлена домовленість держав, котрі беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинно мати таку силу; в) намір держави додати підписанню таку силу витікає з повноважень її представника або було виражено під час переговорів.