14. Застосування міжнародних договорів у часі, просторі та за суб’єктами

Дія та дотримання міжнародного договору базуються на принципі pacta sunt servanda (договір потрібно дотримуватися). Це означає, що з моменту набуття чинності договір починає породжувати міжнародно-правові норми. Дія договору у просторі і часі визначається умовами договору, віденська конвенція визначає, що територіальна сфера договору поширюється на всю територію його учасника, якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в іншій спосіб

Строк дії договору визначається в самому договорі. Бувають :

• безстрокові – па «вічні часи», не містять ніяких вказівок на визначений термін дії та можливість денонсації. Більшість таких договорів закріплює загальні норми МП, а також мирні угоди

• строкові – поділяються на такі ,що укладаються на визначений строк і невизначений строк. Визначений - чітко обумовлений календарними датами термін, який також може бути пролонговано. Визначений строк , у свою чергу, може бути безумовно визначеним і умовно визначеним. Договори з невизначеним строком діють до настання відповідних подій або умов, під виконання яких вони були укладені.

Пролонгація – продовження дії договору, здійснюване до закінчення його строку. Пролонгація відбувається на умовах, передбачених договором, або за домовленістю сторін, розрізняють пролонгацію ініціативну ( коли необхідне позитивне волевиявлення сторін) і автоматичну (коли для продовження договору досить того, щоб сторони утримались від його припинення).

1. Чинні міжнародні договори держави, згода на обов'язковість яких надана урядом цієї держави, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

2. Якщо міжнародним договором Держави, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства Держави, то застосовуються правила міжнародного договору.

15. Міжнародні договори та треті держави (міжнародні організації)

Виходячи з практики, у Віденських конвенціях 1969 і 1986 років використовуються такі поняття, як «держава, яка бере участь у переговорах», «організація, що бере участь у переговорах», «договірна держава», «договірна організація», «учасник», «третя держава» і «третя організація». Держава, яка бере участь у переговорах — це держава, яка брала участь у складанні і прийнятті тексту договору: договірна — держава, яка погодилася на обов'язковість для нього договору, незалежно від того, чи вступив договір у силу. До учасників договору відносяться держави, які погодилися на обов'язковість для них договору і для який договір знаходиться в силі. Держави, що не є учасниками договору, називаються третіми державами. Усе сказане щодо держав застосовується і до міжнародних організацій.

У міжнародному праві існує загальне правило: договір не створює зобов’язень або прав для третьої держави без її на те згоди

Якщо учасники договору за певних обставин мають намір зробити положення договору обов’язковими для третьої держави, то для цього необхідна письмова згода третьої сторони. Право для третьої держави виникає з положення договору , якщо учасники цього договору мають намір за допомогою цього положення надати таке право третій державі і якщо третя держава погоджується з цим. Її згода припускатиметься доти, поки не матимуть доказів протилежного, якщо договором не передбачується інше.