1. Поняття права міжнародних договорів

Право міжнародних договорів – це найдавніша галузь міжнародного права, що виникла на найбільш ранніх стадіях його становлення. Появу першого міжнародного договору історики відносять до третього тисячоліття до нашої ери.

В міру подальшого розвитку подібних відносин процес і процедури укладання міжнародних договорів (угод) розширювався, удосконалювався і набував усе більшого і більшого значення в загальній сфері розвитку міжнародного права.

До нинішнього часу "право міжнародних договорів" як поняття являє собою сукупність міжнародно-правових норм договірного і звичайного характеру, що регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права у питаннях укладання, дії і припинення дії міжнародних договорів.

Об'єктом цієї найстарішої і, безсумнівно, найважливішої галузі міжнародного права є сам міжнародний договір у широкому значенні слова, що давно зайняв міцні позиції провідного й основного джерела міжнародного права.

Міжнародний договір - це правовий акт, що фіксує волю договірних суб'єктів міжнародного права і не суперечить його основним принципам.

Значення і питома вага міжнародних договорів, закріплених у договірній формі (у порівнянні зі звичаєм, який протягом історично тривалого часу був єдиним джерелом права міжнародних договорів), постійно зростає. Зараз, практично, немає жодної галузі міжнародного права, становлення і, особливо, розвиток якої не були б пов'язані з укладанням міжнародних договорів.

Суб'єктами права міжнародних договорів можуть бути тільки суб'єкти міжнародного права (держави, нації і народи, що борються за свою незалежність, міжнародні організації, державоподібні утворення), тобто учасники конкретних міжнародних договорів, що виступають як їхні сторони.

2. Джерела та кодифікація права міжнародних договорів

Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були звичаї.

Перший кодификаційний акт в області права міжнародних договорів був прийнятий у 1928 році на конференції американських держав. Ним стала Гаванська конвенція про договори, яка носила регіональний характер, тому що діяла лише в Латинській Америці.

З появою ООН і створенням у її рамках Комісії міжнародного права кодификація права міжнародних договорів стала однією з головних задач, поставлених перед Комісією. Комісія розробила проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під егідою ООН конференції, яка відбулася в 1968—1969 роках, була прийнята Віденська конвенція про право міжнародних договорів. Ця Конвенція стосується договорів, укладених між державами. У 1978 році на основі проекту статей, підготовленого Комісією міжнародного права, була прийнята Конвенція про правонаступництво держав у відношенні договорів, що, однак, дотепер не набрала сили.

Поява міжурядових міжнародних організацій і зростання їхньої ролі в міжнародних відносинах спричинили договірне оформлення їхніх відносин як з державами, так і між собою. У результаті не тільки з'явилося велике число таких договорів, але була вироблена визначена міжнародна практика, що стосується висновків, дії і припинення даної категорії договорів. Це викликало, у свою чергу, необхідність підготовки і прийняття спеціальної конвенції. У цих цілях у 1986 році на скликаній у Відні під егідою ООН конференції була прийнята Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями чи між міжнародними організаціями, що, будучи результатом кодификації і прогресивного розвитку міжнародного права, містить положення, що враховують специфіку договорів за участю міжнародних організацій.

Хоча Віденські конвенції 1978 і 1986 років і не набрали сили, багато їхніх положень діють як звичайні норми. Названі конвенції кодифікували не всі діючі звичайні норми в області права міжнародних договорів. Зокрема, не піддалися кодификації звичайні норми, що стосуються впливу війни на міжнародні договори. Тому нарівні з договірними продовжують діяти і звичайні норми.

Важливе місце в здійсненні договірної правоздатності держав займають норми їхнього внутрішнього права. Як правило, такі норми містяться в конституціях. Але деякі держави видали спеціальні нормативні акти, що стосуються компетенції державних органів і інших питань, виконання і припинення міжнародних договорів.