Розділ ІІІ

Джерела земельного права

1.Поняття і види джерел земельного права

Втеорії права під юридичними джерелами розуміють офіційні форми вираження і закріплення діючих правових норм, тобто формою права є зовнішнє оформлення змісту заC гальнообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою.

До джерел земельного права відносяться нормативноCпраC вові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельC ного законодавства є формою організації системи земельних нормативних актів. Якщо земельне право – це сукупність юриC дичних норм, то земельне законодавство – це система нормаC тивних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутC рішню форму права, зміст якого визначається соціальноCекономічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство – зовнішня форма права, тісно пов’язана з його змістом. Таким чином, зеC мельне право становить зміст земельного законодавства, а заC конодавство є формою вираження земельного права.

Земельне законодавство, як відомо, є система нормативних актів, які містять у собі норми, що регулюють земельні відносиC ни. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів визначається в залежності від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в системі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на два види: основні і звичайні. До основних відноC сяться Конституція України, яка є головним джерелом земельC ного права. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її нормам. До звичайC них законів, як джерел земельного права, відносяться правові акти, що містять норми земельного права як галузі, а також

56

Розділ III. Джерела земельного права

норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародC ного законодавства, тій чи іншій їх частині, де вони регулюють земельні відносини.

Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфікований) і спеціальний (диференційований) зміст. Ці акти визначають правовий статус та правосуб’єктність усіх суб’єктів земельних правовідносин (див. схему 3.1).

! "#$

Схема. 3.1. Джерела земельного права України

На відміну від джерел інших галузей права джерела земельC ного права України мають такі характерні особливості:

уніфіковані акти законодавства являють собою ядро зеC мельного законодавства і впливають на становлення зеC мельного права як самостійної та інтегрованої галузі наC ціонального права;

значущість локальних актів санкціонованої та делегованої правотворчості суб’єктам земельних правовідносин;

збереження рекомендаційної правотворчості;

57

Земельне право України

використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм земельного та інших галуC зей права (аграрного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб’єктів земельних правовідносин;

зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного земельного законодавства щодо міжнародC ного права.

Уніфіковані акти земельного законодавства – це юридична форма закріплення норм земельного права, спрямованих на інтеграцію правового регулювання земельних відносин, уніфіC кацію правового статусу і правової регламентації діяльності суб’єктів земельних правовідносин та легальних організаційноC правових форм. Вони включають у себе нормативноCправові акти, що регулюють у єдності та взаємозв’язку економічні, організаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію земельC ної реформи.

Диференційовані акти земельного законодавства – це норC мативноCправові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб’єктів земельних правовідносин.

Уніфіковані й диференційовані нормативноCправові акти є основою системи (видів) джерел земельного права.

Одним із видів джерел земельного права є також внутрішC ньогосподарські локальні акти, виникнення і функціонування яких зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени чи учасники сільськогосподарських підприємств через вищі оргаC ни управління самостійно закріплюють правила поведінки.

Роз’яснення, інформаційні листи судових органів – ВерховC ного Суду України – мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних актів, що піддаються прогнозуванню судової перспективи.

Самостійним джерелом національного земельного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася Україна. Це, насамперед, МіжнародноCпраC вові правила торгівлі, експорту та імпорту продуктів харчуванC ня, устаткування, отрутохімікатів, машин тощо. Таким актом є,

58

Розділ III. Джерела земельного права

наприклад, НьюCЙоркська конвенція 1958 р. про виконання рішень іноземних арбітражів.

2. Конституція України і закони як основні джерела земельного права

Конституція України є основоположним законом України, який містить у собі правові норми, що лежать в основі земельC ного права і земельного законодавства. Положення Конституції України визначають права, свободи та обов’язки людини і гроC мадянина, що повною мірою поширюються і на селян як основC них землекористувачів.

Норми Конституції України можна умовно поділити на дві великі групи:

перша – безпосередньо присвячена земельним відносиC нам;

друга – опосередковано бере участь у регулюванні земельC них відносин.

До першої групи відносяться: ст.13 – про землю та інші природні ресурси; ст.14 – про право власності на землю; ст.16

– право кожного на сприятливе навколишнє середовище (довC кілля); про обов’язки кожного зберігати природу, бережливо відноситись до її багатств.

В ст.. 13 Конституції проголошено, що “земля, її надра, атC мосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знахоC дяться в межах території України, природні ресурси її контиC нентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені УкC раїнського народу права власника здійснюють органи державC ної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визнаC чених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуваC тися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист

59

Земельне право України

прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальC ну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом”.

У ст. 14 Основного Закону зазначається, що земля є основC ним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Згідно з вимогами даної статті право власC ності на землю гарантується. Це право набувається і реалізуєтьC ся громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми власC ності: державна, комунальна і приватна. На підставі цієї правоC вої норми власність на землю в Україні також має ті самі форC ми: державну, комунальну і приватну. Кожен громадянин для задоволення своїх потреб може користуватися землями права державної, комунальної і приватної власності відповідно до чинного законодавства. Ніхто не може бути протиправно позC бавлений права власності на земельну ділянку. Примусове відчуження землі права приватної власності може бути застоC соване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попеC реднього і повного відшкодування її вартості. Конфіскація землі може бути застосована виключно за рішенням суду у випадку і порядку, встановлених законом.

Безпосереднє відношення до всіх форм організації сільськоC господарських підприємств та використання ними землі має ст. 42 Конституції України, в якій йдеться про правоздатність усіх громадян України займатися підприємницькою діяльністю. Це право громадянина тісно пов’язане з реалізацією ст.36 КонстиC туції України і утворенням цілої системи сільськогосподарсьC ких підприємств на базі використання земель права державної, комунальної і приватної власності.

Другу групу норм Конституції України складають більш віддалені від земельних відносин, але не менш важливі для них приписи Основного Закону: про людину, її права і свободи (ст.ст. 21–42); про демократичний, правовий і соціальний хаC рактер держави Україна (ст.ст. 2–7); про гарантії державного

60

Розділ III. Джерела земельного права

захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 8); про обоC в’язки кожного сплачувати податки (ст. 67).

Одним із головних джерел земельного права є Земельний кодекс України. Він регулює такі інститути: форми власності на землю; користування землею; порядок передачі земель у власність та користування; окремі права і обов’язки власників землі та землекористувачів; використання земель; вирішення земельних спорів тощо. Даним Кодексом передбачено право власності на землю громадян і юридичних осіб у межах населеC них пунктів для підприємницької діяльності. Визначено, що гроC мадяни й юридичні особи, крім прав власності на землю, набуC вають інших прав на земельні ділянки, у тому числі права оренди, права забудови, сервітуту, права переважного придбання тощо.

Принципово важливими положеннями Кодексу є:

створення умов для еволюційного розвитку аграрного землеволодіння й землекористування від підсобного, наC турального до великого, високотоварного шляхом зняття верхніх (граничних) меж земельних ділянок;

зняття обмежень щодо придбання у власність земельних ділянок громадянами та юридичними особами;

суттєве розширення умов використання сільськогосподарсьC ких земель несільськогосподарськими підприємствами;

обов’язковість використання земель сільськогосподарськоC го призначення безпосередньо власником або орендарем.

Важливим положенням щодо розв’язання соціальноCеконоC мічних проблем є право підприємств, установ та організацій на користування землею на умовах оренди та шляхом передачі у власність.

Узгоджено із галузевим законодавством правовий режим і порядок використання земель природноCзаповідного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історикоC культурного призначення.

До джерел земельного права відноситься також ряд інших законів, що регулюють земельні правовідносини. Так, Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” регулює відносини щодо права придбання земельних ділянок

61

Земельне право України

у тимчасове чи постійне користування, в тому числі на умовах оренди. Законом визначаються права і обов’язки власників зеC мельних ділянок і землекористувачів.

Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” регулює порядок надання земельних ділянок для ведення сеC лянського (фермерського) господарства, визначає їх розміри, плату за землю, право на будівництво житлових, виробничих та інших будівель і споруд тощо.

В Законі України “Про підприємства в Україні” (ст.11) визC начається порядок володіння і користування природними реC сурсами. Передбачено також, що власники землі та користувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податC ку або орендної плати.

Закон України “Про оренду землі” регламентує порядок користування землею на правах оренди як особливої форми реалізації права власності та господарського використання землі; визначає статус орендодавців та орендарів у земельних правовідносинах; передбачає зміну, припинення і поновлення договору оренди землі.

Лісовий кодекс України містить норми щодо поділу земель лісового фонду, особливостей їх надання у постійне та тимчаC сове користування, користування земельними ділянками лісоC вого фонду, їх оренди. Значна частина норм регулює користуC вання земельними ділянками лісового фонду з метою використання лісових ресурсів для потреб мисливського госпоC дарства, культурноCоздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науковоCдослідних робіт на природноCзаповідних територіях і об’єктах, у лісах населених пунктів, у прикордонній смузі.

Норми Водного кодексу України визначають склад земель водного фонду, підстави та порядок користування ними, встаC новлюють відповідальність за порушення вимог використання цих земель.

Особливо важливе місце серед джерел земельного права займають укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

62

Розділ III. Джерела земельного права

Згідно з Конституцією України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на всій території України. На фоні швидких змін в політичних, економічних, соціальних, екологічних відносинах у земельноC му законодавстві виникають прогалини, які усуваються саме Указами Президента України.

У земельному праві укази Президента є актуальними і різнобічними, що пояснюється важливістю і різноманітністю земельних відносин.

Навіть неповний перелік указів Президента України щодо регулювання земельних відносин вказує на місце цього виду джерел права у формуванні земельного права в останні роки. Серед указів, що справляють значний вплив на розвиток зеC мельних відносин можна назвати такі:

“Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994р. № 666;

“Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і органіC заціям” від 8 серпня 1995 р.;

“Про захист прав власників земельних часток (паїв)” від 21 квітня 1998р.;

“Про приватизацію та оренду земельних ділянок неC сільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності” від 12 липня 1995 р.;

“Про продаж земельних ділянок несільськогосподарськоC го призначення” від 19 січня 1999 р.;

“Про приватизацію земель сільськогосподарського признаC чення” від 3 грудня 1999 р.

Важливим джерелом земельного права є також постанови Кабінету Міністрів України, – вищого органу виконавчої влаC ди в державі. Акти Уряду приймаються на підставі і на викоC нання Конституції України, законів Верховної Ради України та указів Президента України і є обов’язковими до виконання.

63

Земельне право України

Серед передбачених у ст. 116 Конституції України повноC важень Уряду є і такі, які відносяться до регулювання і реаліC зації земельних відносин, зокрема: “забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; полC ітики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисC ту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безC пеки і природокористування.”

На виконання своїх повноважень Уряд, здійснюючи розпоC рядчі функції, бере активну участь у формуванні земельного права. Про це свідчить перелік актів Кабінету Міністрів, що приймалися в останні роки:

Декрет від 26 грудня 1992 р. “Про приватизацію земельC них ділянок”;

Постанова від 12 жовтня 1995 р. № 801 “Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразC ка книги сертифікатів на право на земельну частку (пай)”;

Постанова від 23 березня 1995 р. № 213 “Методика гроC шової оцінки земель сільськогосподарського призначенC ня та населених пунктів”;

Постанова від 25 грудня 1998 р. № 2073 “Порядок дерC жавної реєстрації договорів оренди землі”;

Постанова від 24 березня 1999 р. № 440 “Порядок поданC ня заяви (клопотання) про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”.

Як видно з наведеного переліку, Кабінет Міністрів України активно вживає оперативних заходів щодо налагодження та забезпечення земельного правопорядку.

До джерел земельного права відносяться також накази, інструкції, правила, настанови, які приймаються центральними органами виконавчої влади, до яких відносяться міністерства, державні комітети та відомства (Міністерство аграрної політики України, Держкомзем, Держкомлісгосп, Держкомводгосп і т. д.). Їхні акти регулюють відносини в системі свого відомства, але вони мають деякі надвідомчі, іноді координаційні функції, які й обумовлюють значення відомчих актів не лише для його співробітників, але і для інших громадян.

64

Розділ III. Джерела земельного права

Прикладами нормативних відомчих актів, що стосуються земельних відносин, можуть бути:

Вказівка Державного комітету України по земельних реC сурсах від 28 березня 1994 р. № 6 “Про порядок підготовC ки органами Держкомзему України та подання на розгC ляд органам прокуратури матеріалів про самовільне зайняття земельної ділянки”;

Наказ Державного комітету України по земельних ресурC сах від 15 лютого 1993 р. № 10 “Про порядок передачі зеC мельних ділянок у приватну власність громадян України”;

Наказ Мінюсту України та Держкомзему України від 6 червня 1996 р. № 14/5; 48 “Про порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на зеC мельну частку (пай), посвідченого сертифікатом”.

Нормативні акти організацій приймаються в організаціях, установах та на підприємствах. Вони можуть бути двох видів:

розраховані на працівників даного підприємства;

направлені суб’єктам права, що перебувають поза межаC ми підприємства.

І перші, і другі носять загальний характер, зорієнтовані на неодноразове застосування.

Прикладом першого виду нормативного акту можна рахуC вати План внутрішнього землеустрою, затверджений повноважC ним органом сільськогосподарської організації (підприємства). Сюди ж відносяться, наприклад, внутрігосподарські правила КСП щодо правил оранки зябу.

До другого виду нормативних актів організацій можна віднести Правила і порядок землебудівних робіт, затверджений недержавною госпрозрахунковою організацією: вони приймаC ються на підставі та на виконання вищестоячих нормативних актів вищестоящих органів державного управління – законів, указів, постанов, наказів і т.ін., обов’язкових для виконання громадянами.

65