Розділ Х Правові форми управління

земельними ресурсами

1. Система управління земельними ресурсами

Вирішення нагальних соціальноCекономічних проблем у процесі розбудови незалежної України нерозривно пов’язане з потребою прискорення управлінських реформ. Великої ваги набувають завдання розвитку та наповнення реальним змістом місцевого самоврядування. Вони зафіксовані в Конституції України – створення надійної економічної бази цієї інституції та досконалих механізмів її функціонування, надійна охорона землі державою.

У кожному розвинутому суспільстві значна частина його багатства представлена землею. Процес “відкриття” цього багатC ства починається із створення або формування тисяч земельC них ділянок у будьCякому суспільстві, розподілу різних прав стосовно кожної з них. Такі права часто розподіляються між власниками, позикодавцями, орендарями та іншими користуC вачами. Кожне з цих прав для конкретної ділянки землі з чаC сом матиме свою довгу історію.

Що ж це означає для України? В її Конституції зазначаєтьC ся: для розвитку та зміцнення демократичного, соціально спраC ведливого суспільства, яке будується на законах, право приватC ної власності, включаючи приватну власність на землю, має бути недоторканим.

Проте “захист права” торкається багатьох груп, кожна з яких має в цьому свої інтереси. В результаті виникають конфлікти вже в підході до розуміння “захисту прав”; тому що часто заC хист прав однієї групи означає обмеження прав іншої групи. Наприклад, якщо суспільство хоче надати високий ступінь заC хисту власникам нерухомості, тоді захист позикодавців послабC люється. Представлення переваг захисту прав власника часто

192

Розділ X. Правові форми управління замельними ресурсами

означає, що процедури ліквідації невиплаченого боргу шляхом відчуження земельної ділянки у власника стають настільки складними для позикодавця, що останній просто не може одерC жати у власність земельну ділянку.

Тому розроблення і запровадження раціональних засобів державного управління земельними ресурсами є одним із найакC туальніших завдань, його вирішення сприятиме наповненню місцевих бюджетів, заохоченню інвестицій і пожвавленню місцевої економіки, відновленню та розвитку міст, селищ і сільських поселень, поліпшенню їх довкілля.

Це мають бути ринкові і демократичні управлінські засоби, які відповідатимуть Конституції України та загальному напрямC ку здійснення реформ.

Методи вирішення питань управління міським та сільським землекористуванням, які склалися за часів винятково державC ної власності на землю та значною мірою збереглись і до сьоC годні, не відповідають сучасним вимогам економіки, гальмують її розвиток, не задовольняють потреб фізичних та юридичних осіб. Зважаючи на це, Державним Комітетом України по зеC мельних ресурсах протягом 1997 р. проведені дослідження, спрямовані на створення нових управлінських засобів із залуC ченням найбільш прогресивного досвіду інших країн.

Основними принципами створення в Україні системи упC равління земельними ресурсами у перехідний до ринкової екоC номіки період є:

забезпечення гарантії права власності на землю для розC роблення ефективності житлової політики;

визначення правового статусу землі для ефективного сільськогосподарського виробництва;

офіційне встановлення структури права на землю і власC ності інвесторів, які вкладають кошти в ринкову економC іку країни;

стійкий розвиток, який залежить від держави і яка несе основну відповідальність за управління інформацією про власність, вартість землі, режим землекористування навіть у випадку активної участі приватного сектора;

193

Земельне право України

раціональне використання як самої землі, так і інформації про землю як ресурсу для забезпечення економічного зростання.

Дані принципи узгоджуються з принципами, розроблениC ми експертами Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй, зокрема, відповідно до ст.1 Першого протоC колу до Європейської конвенції з прав людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 р. Ці принципи визначають фактори, які слід врахувати при розробці законодавства, організаційної структури, бази даних і карт, а також механізмів фінансування, необхідних для впровадження і обслуговування належної сисC теми земельного кадастру. Йдеться, насамперед, про реєстрацію землі та управління земельними ресурсами.

Основними перевагами, які дає ефективна система управлC іння земельними ресурсами, є:

гарантія прав власності і надійний захист прав володіння землею;

підтримка системи оподаткування землі;

забезпечення гарантій під кредит;

розвиток і контроль земельних ринків;

охорона державних земель;

зниження кількості конфліктів;

спрощення землевпорядних робіт при проведенні земельC ної реформи;

підвищення ефективності процесу міського планування землекористування;

підтримка заходів щодо охорони земель та використання довкілля;

збір статистичних даних.

Впровадження нової системи управління земельними реC сурсами, включаючи створення офіційних інформаційних реєстрів землі, – досить складний і трудомісткий процес. Тому не можна недооцінювати важливість проведення глибоких досC ліджень і детального планування створення системи реєстрації землі та прав на неї.

194

Розділ X. Правові форми управління замельними ресурсами

На початку створення системи управління земельними реC сурсами необхідно:

визначити потреби в інформації про землю держави та фізичних і юридичних осіб;

створити адміністративні структури, аби система управлC іння земельними ресурсами відповідала потребам ринку;

вдосконалити або розробити законодавство, яке охоплює аспекти раціонального використання земельних ресурсів і інформацію про землю;

створити земельний реєстр, інформація якого відображаC ла б реальні факти;

забезпечити встановлення меж земельних ділянок і визC начення прав відповідно до розроблених стандартів;

забезпечити простий і економічно ефективний доступ до даних, які містяться в системі реєстрації землі і прав на неї;

інформувати громадськість про характер інформування системи і її переваги.

2.Управління як засіб реалізації земельного законодавства

Складовою частиною організаційноCправового механізму забезпечення ефективного природокористування в сільському господарстві є управління як засіб реалізації земельного закоC нодавства, як цілеспрямована діяльність уповноважених органів із забезпечення додержання всіма підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами агропромисловоC го комплексу та громадянами приписів і вимог чинного закоC нодавства щодо ефективного використання земель, інших приC родних ресурсів, вжиття необхідних заходів з попередження, припинення і встановлення правопорушень у цій сфері, відновC лення порушених прав і законних інтересів власників і корисC тувачів земель та інших природних ресурсів.

Управління природокористуванням у сільському госпоC дарстві передбачає забезпечення ефективного, збалансованого науково обгрунтованого, комплексного і цільового використанC

195

Земельне право України

ня земель та інших природних ресурсів, стимулювання відтвоC рення цих ресурсів, захисту агроландшафтів як складних приC родних утворень (екосистем), гарантування сприятливої еколоC гічної обстановки та безпеки в процесі ведення сільського господарства.

Цьому сприятиме координація сільськогосподарської діяльності суб’єктів агропромислового комплексу щодо використання і відтвоC рення природних ресурсів, стимулювання відтворення природних ресурсів з боку органів загального управління, зокрема:

організація комплексного прогнозування у цій сфері, обC ліку і ведення земельного кадастру;

збалансований розподіл та перерозподіл природних ресурсів між суб’єктами сільськогосподарського приC родовикористання;

організація землевпорядних територіальноCпланувальних робіт, екологічної та землевпорядної експертизи обгрунC тувань передачі у власність та надання у використання природних ресурсів;

проведення екологічного контролю, стандартизації і норC мування;

встановлення лімітів використання природних ресурсів;

систематичне інформування населення та державних органів про можливі зміни внаслідок сільськогосподарсьC кої діяльності;

здійснення моніторингу і вирішення спорів у галузі приC родовикористання.

Управління щодо використання та охорони земель подC іляється на державне і місцеве (самоврядне).

Державним органам належить провідна роль в управлінні земельними ресурсами: вони організують і здійснюють землеC устрій, земельний кадастр, моніторинг земель, державний конC троль за використанням земель, вирішують земельні спори.

Основою державного управління являється принцип наданC ня широких повноважень місцевим органам виконавчої влади, органам самоврядування.

196

Розділ X. Правові форми управління замельними ресурсами

Важливим напрямком управління земельними ресурсами з боку держави являється класифікація земель за категоріяC ми в залежності від їх цільового призначення. Це дозволяє державі, поCперше, перебувати біля джерел визначення приC значення земель, не допускати без достатніх підстав перевеC дення їх з однієї категорії в іншу, а поCдруге, здійснювати конC троль за режимом використання земель в залежності від їх цільового призначення.

Стабільність цільового призначення земель, збереження перш за все сільськогосподарських земель, недопущення їх безC підставного переведення у менш ефективні форми використанC ня завжди являлось наріжним принципом земельного права України.

Органи місцевого самоуправління являються однією із форм народовладдя. Суб’єктом місцевого самоврядування є населення, що мешкає на території місцевого адміністративноC го утворення. До об’єкта управління, тобто те, на що направлеC на владна дія населення, закон відносить питання місцевого значення.

До питань управління місцевого значення відносяться:

прийняття і зміна уставів муніципальних (місцевих) утC ворень;

володіння, користування і розпорядження муніципальC ною власністю, в тому числі земельною;

місцеві фінанси, формування, затвердження і виконання місцевого кошторису, встановлення місцевих податків;

регулювання планування і забудови територій місцевих земельних утворень;

контроль за використанням земель на території муніциC пальних утворень;

регулювання використання водних утворень, корисних копалин;

благоустрій та озеленення територій місцевих утворень;

участь в охороні навколишнього середовища.

197