Розділ XI. Контроль за виконанням і охороною земель. Вирішення земельних спорів
ти і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виC конавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;
створювати за погодженням з іншими центральними оргаC нами виконавчої влади міжвідомчі комісії, експертні та консультативні ради, робочі групи;
представляти Кабінет Міністрів України за його дорученC ням у міжнародних організаціях і під час укладення міжнародних договорів України;
засновувати друковані засоби масової інформації та здійснювати видавничу діяльність з метою висвітлення питань державної політики у сфері регулювання земельC них відносин, використання, охорони та моніторингу зеC
мель, ведення державного земельного кадастру. Держкомзем України під час виконання покладених на ньоC
го завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуванC ня, а також з відповідними органами іноземних держав.
Держкомзем України здійснює свої повноваження безпесередC ньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів.
Держкомзем України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
3. Інші спеціально уповноважені державні органи, що здійснюють земельний контроль
До інших спеціально уповноважених державних органів, що здійснюють земельний контроль, відносяться:
Міністерство охорони навколишнього природного сереC довища та ядерної безпеки України;
285
Земельне право України
Міністерство охорони здоров’я України;
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України.
До функції Міністерства охорони навколишнього природC ного середовища та ядерної безпеки України відноситься дерC жавний контроль за виконанням природоохоронних вимог під час виділення земель під усі види господарської діяльності; дотримання екологічних норм під час розроблення нової технC іки, технологій і матеріалів для обробітку грунтів, а також у ході розміщення, проектування, будівництва і експлуатації підприємств та інших об’єктів; попередження забруднення зеC мель стічними водами, пестицидами, мінеральними добривами, токсичними і радіоактивними речовинами; дотримання устаC новленого режиму використання земель природоохоронного, природноCзаповідного і рекреаційного призначення; здійсненC ня передбачених проектами землеустрою та іншими проектаC ми заходів щодо недопущення і ліквідації процесів, що виклиC кають деградацію і забруднення земель, а також щодо охорони грунтів і раціональному використанню земельних ресурсів; виконання робіт щодо рекультивації порушених земель; провеC дення заходів щодо недопущення знищення родючості грунтів.
Міністерство охорони здоров’я України за допомогою органів санітарноCепідеміологічного нагляду контролює дотриC мання санітарного законодавства у разі використання земельC них ділянок, встановлення охоронних, санітарноCзахисних, озC доровчих і рекреаційних зон, під час проектування і експлуатації підприємств, об’єктів щодо використання, переробC лення і захоронення радіоактивних, токсичних матеріалів і відходів виробництва; недопущення забруднення земель інфекC ційними хворобами.
В компетенцію Державного комітету будівництва, архітекC тури та житлової політики України входить контроль за здійсненням усіх видів містобудівної діяльності у містах та інших населених пунктах відповідно до чинної містобудівної документації; дотримання норм і правил планування і забудоC ви міст та інших поселень; дотримання установленого порядку
286
Розділ XI. Контроль за виконанням і охороною земель. Вирішення земельних спорів
використання території з особливим режимом містобудівної діяльності; недопущення самовільного будівництва, знесення будинків і споруд, вирубування зелених насаджень загального користування в містах і селищах; надання земельних ділянок у містах і селищах відповідно до їх цільового призначення і містоC будівних вимог.
4. Громадський земельний контроль
Громадський земельний контроль в Україні визначається як допомога громадських організацій, яку вони можуть надавати державним органам земельного контролю. Разом з тим гроC мадські організації не повинні розглядатися як слухняні викоC навці вказівок державних контрольних органів, що було харакC терно для їх діяльності в СРСР. Практика показує, що громадські організації недовго залишаються під опікою державC них служб. Рано чи пізно відбувається процес “самопізнання”, під час якого громадські організації починають усвідомлювати, що вони не завжди і не в усьому повинні залишатися придатC ком державних органів і виконувати лише їх завдання. КонтC роль за діями порушників нерідко приводить ці організації до конфліктів з контролюючими органами, якщо (на думку гроC мадськості) останні незадовільно ведуть боротьбу з порушниC ками природи.
З іншого боку, посилилась просвітянська роль багатьох приC родоохоронних організацій. За допомогою засобів масової інформації тепер майже всі верстви населення інформовані про велику кількість екологічних небезпек, пов’язаних з безконтC рольним використанням земель та інших природних ресурсів. Цьому сприяло введення екологічних дисциплін у навчальних закладах, а також пропаганда екологічних знань. ПриродоохоC ронні організації проявляють здібність “на рівних” виступати з державними органами і під час визначення природоресурсної політики, і в ході здійснення контролю за її виконанням. Іноді природоохоронці протиставляють громадські організації дерC жавним наглядовим службам у тому розумінні, що не довіряC
287
Земельне право України
ють останнім і вважають необхідним, щоб громадський рух виступав незалежно і не обов’язково в союзі з державою. Це примушує державні органи в ряді випадків шукати підтримки громадськості під час проходження спірних проектів чи прироC доресурсних законів.
Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 червня 1991 р. із змінами і доповненнями станом на 5 березня 1998 р. передбачає участь громадськості в охороні природних ресурсів. Зокрема ст. 28 даного Закону пеC редбачає участь громадськості в проведенні державної екологіC чної експертизи.
Закон України “Про природноCзаповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. також передбачає участь громадян в охоC роні навколишнього природного середовища. Статті 26, 28, 30, 38 цього Закону вказують на те, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголоC шених заказниками, пам’ятками природи, заповідними урочиC щами, паркамиCпам’ятками садовоCпаркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Громадськість має право активно здійснювати свої права в повному обсязі, виступати з власними ініціативами з різних питань екології, вносити пропозиції в органи державної влади. Позиція громадського об’єднання не обов’язково повинна співпадати з рішенням державних органів і їх посадових осіб.
Для широких кіл громадськості ближчі і доступніші питанC ня охорони природи, оскільки вони торкаються здоров’я гроC мадян і їх життєвого благополуччя. Питання господарського виC користання земель перебувають на другому плані. Практично право звернення в суд мають лише громадські організації, які спеціалізуються на охороні природи, оскільки складні питання доказування забруднення земель і навколишнього середовища та виявлення винних вимагає спеціальних знань, поєднання зусиль цілого ряду експертів, включаючи правознавців. Судові позови можуть бути надіслані не лише проти забруднювачів, а й проти ініціаторів проектів, що можуть привести до забрудненC
288