ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І Предмет, метод і система

земельного права

1. Предмет і метод земельного права

Земельне право України є однією з важливих галузей наC ціонального права. В даний час воно перебуває в стані становC лення як самостійної та інтегрованої галузі національного праC ва, котрій притаманні свій предмет, власні й частково інтегровані об’єкти, власні суб’єкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй предмеC том правового регулювання. Таким своєрідним предметом зеC мельного права є земельні правовідносини, які, поCперше, випC ливають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів земельного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; поC друге, складаються в сфері використання землі, її обігу.

Кожний з видів цих відносин має притаманний йому субC ’єктивний склад (наприклад, орган управління), об’єкт та зміст правового регулювання. Земельні відносини, що складаються при цьому, своєю соціальноCекономічною основою мають власність і право власності, засноване на членстві. Останнє позначається не лише на характері трудових, управлінських відносин, а й на сутності земельних відносин, що виникають під час розподілу прибутків між членами формування, зокрема у ході одержання членами колективного сільськогосподарськоC го підприємства (КГСП), виробничого сільськогосподарського кооперативу (ВСГК) чи спілки селян (СпС) свого земельного паю в разі виходу зі складу такої юридичної особи. Усі ці відноC сини за своїм предметом і суттю є земельними.

Відмова від монополії державної власності та підвищення значення приватної власності у сфері сільськогосподарського

7

Земельне право України

виробництва через створення селянських (фермерських) госпоC дарств привели до розширення предмета земельного права. Цим предметом, наприклад, є відносини приватної власності сеC лянського (фермерського) господарства на земельну ділянку, надану особі державою для ведення товарного сільськогоспоC дарського виробництва. Правосуб’єктність цього аграрного тоC варовиробника визначається (поряд із загальними нормативниC ми актами) також Законом України “Про селянське (фермерське) господарство”, яким урегульовано відносини, що за предметом і суттю є земельними.

Самостійним видом земельних відносин як різновиду предC мета земельного права є відносини, що виникають у ході приC ватизації земель сільськогосподарського призначення, що здійснюється через визначення частки (паю) кожного члена колективу у спільній власності на землю без виділення земельC них ділянок у натурі (на місцевості). Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств провоC дять після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства.

Складовою предмета земельного права є відносини, які охоплюють порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, зміст цих правомочностей, а таC кож питання організаційноCуправлінського забезпечення раціC онального використання й охорони земель сільськогосподарсьC кого призначення.

Отже, предметом земельного права являється певна група суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розподілом, використанням та охороною земель і регулюються нормами земельного права.

Із зміною змісту суспільних відносин щодо землі відбуC вається зміна у предметі і завданнях земельного права. В умоC вах земельної реформи та удосконалення управління економіC кою розвивається самостійність користувачів землі, демократизація суспільних відносин, розширюються права власC ників землі, в тому числі і орендаторів, розвиваються інституC ти права приватної власності на землю і ринкові відносини,

8

Розділ I. Предмет, метод і система земельного права

створюються селянські (фермерські) господарства. Державне управління земельним фондом поєднується з широкою самоC стійністю господарств – користувачів землі. У зв’язку з цим змінюється сам предмет і завдання земельного права.

Викладене свідчить, що наявність різновидів предмета зеC мельного права зумовлює потребу в різновидах методів земельC ного права. На думку професора С.С. Алексєєва, метод правоC вого регулювання об’єднує чотири тісно пов’язані між собою ланки: правосуб’єктність, яка відображає загальне юридичне становище сторін; юридичні факти; зміст правовідносин; юриC дичні санкції.

Визначення методів правового регулювання земельних відносин, що існують у процесі функціонування агропромислоC вого комплексу, має теоретичне і практичне значення. ТеореC тичне полягає в тому, що встановлення таких методів та їх функціонування забезпечують наукову обгрунтованість земельC ного права як галузі права. Практичне ж значення виявлення цих методів сприятиме встановленню стану і ступеня їх дієвості в досягненні завдань земельного права, в додержанні його принC ципів; у визначенні, наскільки ці методи є ефективними, випC равдовують себе у правозастосовній практиці.

У земельному, як і в інших галузях права, методи правовоC го регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб’єктів права – учасників земельних правовідносин; це способи з’ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між субC ’єктами агропромислового комплексу. Предмет правового регуC лювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулюC ються нормами земельного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні земельні відноC сини чи їх група регулюються нормами земельного права.

Методи правового регулювання – це такі способи, за допоC могою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в

9

Земельне право України

конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становленні ринкових відносин тощо.

Методи правового регулювання, що застосовуються в пракC тиці правового забезпечення суспільних земельноCправових відносин, містяться в законах та інших нормативноCправових актах, котрі є джерелом земельного права. Це правило не викC лючає використання в земельних правовідносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках одноC рідності та спорідненості суспільних відносин.

В Україні з часу проголошення її незалежності прийнято закони, в яких передбачено державну реєстрацію сільськогосC подарських підприємствCземлевласників чи землекористувачів. Відповідну правову норму вміщено в законах “Про підприємC ства в Україні” (ст.6), “Про підприємництво” (ст.8), “Про госC подарські товариства”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство” (ст.3), “Про сільськогосподарську кооперацію” (ст.6), “Про селянське (фермерське) господарство” (ст.9) тощо. Державна реєстрація власників і користувачів землі як юридичC них осіб є неодмінною умовою їхньої участі в ринкових земельC них відносинах. Вона становить собою юридичний факт, з моC менту виникнення якого землевласник чи землекористувач набуває правоздатності суб’єкта земельних, майнових фінансоC вих, аграрноCдоговірних правовідносин. Державна реєстрація є тим юридичним фактом, який призводить до виникнення або припинення юридичної особи, має безпосереднє відношення до виникнення у суб’єкта правовідносин здатності нести юридичC ну відповідальність або притягти контрагента до юридичної відповідальності. Таким чином, державна реєстрація сільськоC господарських підприємств має ознаки правового методу в зеC мельному праві.

Наявність Статуту є неодмінною умовою державної реєстC рації колективних сільськогосподарських підприємств (КГСП, ВСГК, СпС, АСГТ). Статут є правовим актом, який визначає зміст правоздатності юридичної особи, регламентує органіC

10

Розділ I. Предмет, метод і система земельного права

заційні, членські, земельні, трудові та соціальні питання, власC тиві такому підприємству. На цій підставі Статут належить розглядати як статутний метод правової регламентації в земельC ному праві.

Надання (виділення) землі для господарського користуванC ня здійснюється на підставі рішення компетентного державноC го органу. Той же орган виносить рішення про вилучення землі. Виникнення, зміна і припинення земельних правовідносин здійснюються на підставі адміністративноCправового акта – рішення державного органу. Так, адміністративноCправовим методом регулюються виділення і вилучення земель з метою охорони природи, оборони, прокладання комунікацій тощо.

В умовах демократизації управління економікою самостійність землекористувачів, у тому числі і державних підприємств, набуC ває ще більшого значення, як було раніше, так як вона необхідна для розвитку і зміцнення матеріальної зацікавленості.

Нове законодавство розширює права всіх землекористуC вачів, забороняючи втручатися в їхню господарську діяльність. На відміну від адміністративноCправового методу тут застосоC вується метод дозволу. Земельне право дає землекористувачу змогу вільно діяти, в той час як орган державного управління зобов’язаний утримуватись від будьCяких рішень, що обмежуC ють господарську свободу землекористувача.

Існує змішаний метод – коли адміністративноCправове втруC чання пов’язане з вжиттям заходів щодо боротьби з ерозією грунтів чи боротьбою з бур’янами.

Наведені вище методи правового регулювання головним чином застосовуються в системі внутрішніх земельних правоC відносин. Зовнішні земельні правовідносини перебувають одноC часно у тісному зв’язку з цивільними, аграрними, фінансовими правовідносинами. Регулювання цих відносин проводиться меC тодами відповідних галузей права, де вони і визначаються.

Юридичним інструментом впливу на землевласників і землеC користувачів з боку держави, способами регулювання внутрішніх та зовнішніх правовідносин цих суб’єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в земельному праві.

11