Земельне право України

для тих, хто чисто поCспоживацьки експлуатує грунти з метою одержання “голого” прибутку. Без вирішення питання охороC ни грунтів у правовому колі усі наукові розробки та органіC заційні витрати на їх реалізацію будуть безрезультатними.

Не слід забувати уроки історії, коли у повоєнні роки нещадC на експлуатація земельного фонду країни призвела до катастC рофічних пилових бур 1955 – 1972 р.р., для локалізації яких довелося виконати великий обсяг протиерозійних робіт і видC ілити значні кошти на захист земельного фонду країни. У нинішніх умовах фінансовоCекономічної кризи своє вагоме слоC во в розв’язанні проблеми охорони грунтів повинні сказати юристи, створивши для цього правові основи.

4. Проблеми охорони агроландшафтів України

Сучасні агроландшафти – це складна система, створена з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, баC гаторічні насадження тощо) і розташованих між ними незначC них ареалів лісів, чагарників, природних лук, боліт, торфовищ. Вони являють собою екологічну різноманітність і структуру агроландшафту, що тісно пов’язані як з його стабільністю, так і з продуктивністю.

Нині природних ландшафтів, не порушених господарською діяльністю, майже не залишилося. В 60–80Cх р. відбулася їх значC на трансформація за рахунок надмірної розораності схилових земель, освоєння значних площ лісів і чагарників у сільськогосC подарські угіддя, промислового та меліоративного будівництва.

Техногенне навантаження на природні ландшафти окремих територій України від часу становлення в певних випадках природокористування майже катастрофічне. Проведений аналіз структури сільськогосподарських угідь на ключових річкових і балкових водозборах сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що склад і співвідношення сучасного агроланC дшафту різко погіршилися порівняно з минулими роками. Збільшилася розораність схилових земель і як наслідок – зменC

184

Розділ IX. Правова охорона земель

шилися площі кормових угідь, чагарникових та лісових масивів, заповідних охоронних територій тощо. В той же час значно зросли урбанізовані та індустріальні території.

Уцілому антропогенне навантаження на перетворення агC роландшафтів збільшилося в 1,5 – 2 рази. Екосистеми агроланC дшафтів значно спрощені, їхній видовий склад, екологічна розC маїтість угідь і зв’язки між компонентами ландшафту порушені, деградується грунтовий покрив, а на деяких територіях активC ізувались ерозійні та інші негативні процеси.

За останні 30 років площі еродованих земель зросли у 2,5 раза,

втому числі еродованої ріллі – у три рази. Внаслідок ерозійC них процесів щорічний змив грунту з розораних схилових земель досягає 460 млн т У ньому міститься 11 млн т гумусу, 0,5 – азоту, 0,4 – фосфору і 7 млн. т. калію. Найбільший змив грунту зафіксовано в Чернівецькій (27,8 т/га), Харківській (24), Тернопільській (24,5), Закарпатській (23,3 т/га) областях. НеC добір сільськогосподарської продукції на еродованих землях щорічно становить 8 – 9 млн т у зерновому обчисленні.

Поряд з ерозійними процесами спостерігається інтенсивна деградація схилових земель унаслідок зсувів, обвалів, опливів. Ці явища дуже поширені в Закарпатській, ІваноCФранківській, Львівській, Миколаївській, Харківській та Чернівецькій областях.

Великі площі земель у Волинській, Донецькій, ІваноC Франківській, Львівській і Тернопільській областях порушені ерозійноCпровальними карстовими явищами, де лесовидні сугC линки підстилаються вапняками. Карстова напруженість тут становить 1,4 – 2,1 млн га.

Узоні Полісся інтенсивно збільшуються площі заболочених земель. У загальній площі сільськогосподарських угідь перезвоC ложених грунтів 27, а заболочених 11 відсотків. ШирокомасшC табне проведення в 60 – 80Cх р. меліоративних робіт по осушенC ню перезволожених і заболочених земель, випрямленню та поглибленню русел річок, стариць призвело до значного зниC ження рівня грунтових вод. Унаслідок цього знизилась інтенC сивність змочування грунтового профілю, особливо піщаних і торфових грунтів, спричинивши розширення дії ерозії у ВоC

185

Земельне право України

линській, Львівській та Рівненській областях. Тут за останні 15 – 20 років кількість дефльованих земель збільшилася в шість разів. Під впливом прогресуючої вітрової ерозії та через неадекватне використання землі значно погіршилися. Виникла потреба у ствоC ренні на окремих масивах полезахисних лісосмуг і зміні структуC ри посівних площ основних сільськогосподарських культур.

Виявлено тенденцію до збільшення площі земель із кислиC ми грунтами. Зокрема, за 1985 – 1995 р. їхня кількість у КіроC воградській області зросла до 88,9 відсотків, Закарпатській – 86,5, ІваноCФранківській – 77,9, Вінницькій – 64,3 та Львівській – до 50,22 відсотків.

На значних площах орних земель у Дніпропетровській, ІваноCФранківській, Львівській, Одеській, Рівненській, Харківській і Чернівецькій областях кількість гумусу зменшиC лася на 0,3 – 0,4 відсотки. У цілому його вміст в орному шарі більшості грунтів нижчий від критичного рівня, що негативно позначається на їхній родючості. Щорічний винос гумусу в цих обC ластях зростає на 1,8 – 2,4, а на деяких полях – на 24,5 – 52,5 т/га.

Водночас з ерозійними та іншими негативними процесами значні площі земель у районах розробки корисних копалин (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Львівська, Луганська, Чернівецька та інші області) забруднюються важкими металаC ми, нафтопродуктами, газопиловими викидами, скидами стічних вод). Ці процеси охоплюють вже не окремі масиви, а цілі системи агроландшафтів. Якщо їх не зупинити, то екоC логічні наслідки можуть бути катастрофічними не тільки для України, а й для всієї Центральної Європи.

Таким чином, можна говорити про “екологічну експансію” суспільства на навколишнє середовище, що вимагає негайного вирішення питання оптимізації агроландшафтів. Формування просторової структури агроландшафту – один із важливих шляхів її оптимізації. Необхідна така територіальна організація агроландшафту, яка могла б суттєво змінити його саморегуляC цію, підвищити стійкість проти деструктивних процесів.

Отже, назріла потреба створити організовану мозаїку екоC логічно сталих і несталих елементів агроландшафту, які мали б

186

Розділ IX. Правова охорона земель

високий ступінь саморегуляції з мінімальними витратами енергії та ресурсів.

До екологічно стійких факторів належать:

локальний водний режим, регулювання поверхневого стоку і його раціональне використання;

захист грунтів від водної ерозії та дефляції, підвищення їхньої родючості;

життєвий простір для дикої флори і фауни;

генофонд запилювачів та ентомофагів;

функціонуючі трофічні ланцюги.

До екологічно нестійких належать:

висока розораність території, особливо в умовах складноC го рельєфу, в тому числі водозборів малих річок;

ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

розораність присітьових схилів, які прилягають до гідрогC рафічної мережі;

забрудненість грунтових і поверхневих вод залишками пестицидів;

від’ємний баланс гумусу та поживних речовин в агроC фітоценозах тощо.

Усучасних умовах, коли надто дорогі енергія і ресурси, особC ливо мінеральні добрива, підтримувати високу продуктивність екологічно несталих агроекосистем економічно недоцільно. Наприклад, щоб на сильноеродованих землях одержати вроC жайність зернових 35 – 40 ц/га, необхідно витратити велику кількість пального, органічних і мінеральних добрив, пестицидів, здійснити протиерозійні заходи. Здебільшого ці витрати не окупаються, тобто вирощування сільськогосCподарських кульC тур на вказаних землях економічно невигідне.

Утакому разі доцільніше вивести згадані землі з ріллі на оздоровлення (консервацію), де від них матимуть максимальC ну віддачу. В результаті буде досягнутий максимально можлиC вий економічний ефект, поліпшиться структура агроландшафC ту, що у багатьох випадках сприятиме саморегуляції процесів

187

Земельне право України

в агроекосистемах, відновленню флори і фауни, одним словом, створенню екологічної рівноваги в агроландшафтах.

Для виконання вищезгаданих робіт потрібний насамперед, ландшафтноCекологічний аналіз території, тобто дослідження інтенсивності ерозійних процесів та стану водних ресурсів. Лише на основі цих матеріалів можна встановити оптимальне співвідношення окремих ланок агроландшафту. При цьому слід виходити з такого загального положення: зв’язок “лісистість – коефіцієнт стоку” дасть змогу встановити для різних ландшафC тних умов лісистість, яка забезпечила б неперевищення задаC ного рівня або зниження стоку. За такого підходу доцільно всебічно обгрунтувати допустимі в екологічному відношенні значення коефіцієнта стоку і рівня змиву грунту.

Необхідну частку штучних біоценозів у складі сільськогосC подарських угідь визначають, виходячи з площі орної землі, необхідної людині, – 0,15 і 0,40 га всіх інших угідь. Звідси сеC редня мінімальна питома вага орних земель у складі сільськоC господарських угідь становить близько 40 відсотків.

З біоекологічного погляду мінімальна площа ділянки з приC родною рослинністю повинна забезпечувати ефективне самоC відтворення дикої флори та фауни. З агроекологічного погляC ду природний біоценоз, який вкраплений у структуру сільськогосподарських угідь, повинен оптимізувати стан агроC ценозів за рахунок саморегуляції, зокрема трофічних ланцюгів.

Основним критерієм розміщення сільськогосподарських угідь в агроландшафтах і визначення оптимального їх співвідноC шення має бути висока продуктивність при мінімально можлиC вих витратах ресурсів, у тому числі енергетичних, допустимоC му рівні ерозії, виносу біогенних елементів, запобіганні забрудненню грунтових і поверхневих вод пестицидами.

У світі все більшого визнання набуває точка зору відносно перспективності розробки й використання таких систем земC леробства, які б, з одного боку, широко впроваджували засоби інтенсифікації, а з іншого – їх безпечне застосування і створенC ня умов для повнішого використання природних та біологічC них факторів. Усім цим умовам відповідає розроблена контурC

188

Розділ IX. Правова охорона земель

ноCмеліоративна грунтозахисна система землеробства (КМСЗ), яка за своєю суттю є екологоCадаптивноCінтенсивC ною, тобто фактори інтенсифікації застосовуються лише на тій частині території агроландшафту, де найменший ризик для наC вколишнього середовища і де вони забезпечать максимальну окупність усіх витрат.

Таким чином, здійснюється перехід від концепції антропоC генного навантаження на земельні ресурси до концепції її наC уково обгрунтованої локалізації в агроландшафтах, а також введення ряду обмежень, зокрема на використання сильноеC родованих земель.

Такий підхід реалізується розподілом усіх земельних реC сурсів на екологоCтехнологічні групи (ЕТГ). До першої ЕТГ входять орні землі, розташовані на плато і схилах стрімкістю до 3 градусів із повнопрофільними та слабоеродованими грунC тами, якісний стан яких дає можливість вирощувати всі сільськогосподарські культури. Друга ЕТГ включає орні землі, розміщені на схилах стрімкістю від 3 до 7 градусів, з переважC но середньоеродованими грунтами. Землі третьої ЕТГ – це схили стрімкістю понад 7 градусів із сильноеродованими грунC тами, що підлягають залуженню. В сучасних соціальноCеконоC мічних умовах вести землеробство на них неефективно. ВиC лучення з ріллі доцільне не лише як захід екологічної охорони грунтів, тобто збереження їх в ужитковому стані в майбутньC ому, а й в економічному відношенні. Нині при дефіциті енерC горесурсів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин екоC номічно невигідно обробляти малопродуктивні землі, оскільки віддача їх не еквівалентна витратам.

З метою поліпшення структури агроландшафтів, особливо при високій розораності території, ці землі необхідно вивести з ріллі з подальшим малоінтенсивним використанням або заC лишити на оздоровлення природним шляхом.

Для розробки нормативів оптимізації агроландшафтів найC ближчим часом слід здійснити такі заходи:

провести обстеження і дати оцінку кожного поля, ділянC ки, визначити родючість, розробити систему охорони

189

Земельне право України

грунту від ерозії й при наданні їх в оренду або приватну власність вимагати збереження родючості на рівні, який був на час одержання ріллі;

здійснити інвентаризацію меліорованих земель, меліоC ративних систем, протиерозійних споруд, контролюваC ти їх експлуатацію;

у проектах протиерозійних заходів передбачити комплекC сну систему охорони грунтів і поліпшення екологічного середовища, посилити технічний нагляд за виконанням робіт по проектуванню, будівництву та експлуатації проC тиерозійноCмеліоративних споруд;

вивести з ріллі схилові еродовані (змиті) землі стрімкістю понад 7 градусів на консервацію терміном 10 – 15 років, тобто засіяти їх багаторічними травами, створити сіножаті (природні кормові угіддя);

намітити заходи щодо відтворення родючості деградоваC них земель, створити оазиси, національні парки, розробиC ти нормативи оптимізації структури і розміщення сільськогосподарських культур (агроландшафтів);

доручити науковоCдослідним інститутам у найближчий час розробити й передати обласним, районним інспекC торам по охороні навколишнього середовища інструкC тивні матеріали щодо обліку змиву та розмиву грунтів, правила експлуатації протиерозійних гідротехнічних споруд і меліорованих земель, збереження балансу гуC мусу, виявлення та виведення деградованих земель із ріллі на оздоровлення;

розширити науковоCдослідні роботи по охороні земель і підвищенню їхньої родючості при контурноCмеліоративній організації території (введення екологічнозбалансованих динамічних спеціалізованих сівозмін, конфігурації та розмірів поля, робочих ділянок тощо);

вести строгий контроль за виконанням грунтозахисних, меліоративних заходів із збереженням родючості грунтів у системі агроекологічного моніторингу;

190

Розділ IX. Правова охорона земель

ув’язати комплексні науковоCвиробничі дослідження по охороні грунтів і відтворенню їхньої родючості між науковоCдослідними інститутами та закладами освіти, обласними агрохімстанціями, іншими зацікавленими організаціями.

Вищенаведені заходи щодо ліквідації негативних процесів здійснити позачергово, а у майбутньому – для поліпшення агC роекологічної та агроекономічної ситуацій в АПК України.

191