Розділ II. Історія земельного права

ристування нерухомістю. Законом була передбачена можC ливість викупу земель для державних потреб. Існувало також регульоване законодавством право сервітута.

Рух цей проходив через довгі перехідні етапи, в рамках яких права селян на землю значно обмежувалися правами общин на наділ, правами колишніх власників на отримання викупної плати, становими обмеженнями. Зміст цих обмежень носив у більшості випадків політичний характер і обумовлювався значC ним впливом консервативних кіл, що складалися з крупних землевласників.

Община, здійснюючи свої права, могла продавати, здавати

воренду земельний наділ після погодження з користувачем.

Зреформою Столипіна, радикалізм якої був продиктований станом російської економіки після поразки у війні з Японією і революційних подій у самій державі, було розпочато наступ на ідеологію общинного землеробства.

Підставами були передбачувані економічні переваги приватC ного хутірського сільськогосподарського виробництва перед общинним. Наслідком цього було закріплення і розповсюдженC ня права приватної власності на землю серед селян.

2. Земельне право СРСР (1917–1990 рр.)

Із історії відомо, що більшовики відстоювали націоналізацію землі, в той час як меншовики, ліві есери – муніципалізацію. Згадані партійні установки знайшли своє відображення в ДекC реті про землю, прийнятому Другим з’їздом Рад робітничих і солдатських делегатів на другий день після перемоги ЖовтнеC вої революції, тобто 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.

На підставі Декрету про землю був ліквідований земельний лад дореволюційної Російської імперії і створений новий зеC мельний лад. Була відмінена приватна власність на землю без винагороди крупних власників. Ліквідація приватної власності на землю фактично виявилась націоналізацією землі.

25

Земельне право України

Хоча в самому Декреті термін “націоналізація землі” не міститься, однак його положення законодавчо закріпили якраз націоналізацію землі. Декрет установив, що поміщицька власність на землю відміняється негайно і без будьCякого викуC пу, всі землі перетворюються у всенародне надбання і перехоC дять у користування всіх трудящих.

Розкриваючи політикоCюридичний зміст націоналізації землі, треба сказати, що націоналізація є передача всієї землі у власність держави. Власність означає право на ренту і визнанC ня державною владою загальних для всієї держави правил воC лодіння та користування землею. До таких загальних правил під час націоналізації відноситься заборона будьCякого посередницC тва, тобто заборона передавання землі суборендаторам, забороC на передавання землі тому, хто не є сам господарем.

Юридичним проявом націоналізації землі стало право викC лючної власності держави на землю – заборонялись будьCякі угоди щодо землі: купівляCпродаж, оренда тощо.

Декрет про землю запровадив принцип трудового землекоC ристування, визначив принципи і форми володіння і користуC вання землею. Земельні ділянки з висококультурними госпоC дарствами перетворювались у державні господарства. Основна маса земель передавалась на підставі зрівняльного землекорисC тування селянам за трудовими нормами і зазнавала періодичC ного переділу. Правом користування землею наділялись усі гроC мадяни нової Імперії, що бажали обробляти її своєю працею з сім’єю чи в колективі. Наймана праця не допускалася. Форми користування землею допускалися різноманітні в залежності від бажання громадян окремих поселень: подвірні, хутірські, обC щинні, артільні.

Таким чином, Декрет про землю предбачав різні форми земC лекористування. В подальшому одні форми (наприклад, хуC торські, общинні, одноосібні) землекористування були відмінені, а інші зміцнились і в кінцевому рахунку стали переC важаючими і основними. Здійснення націоналізації землі приC вело до виникнення і наступного розвитку земельного законоC давства.

26

Розділ II. Історія земельного права

Положення Декрету про землю негайно були включені в Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу1 , яка згоC дом увійшла в першу Конституцію РРФР2 .

Третій Всеросійський з’їзд Рад 18 січня 1918 р. прийняв основні положення Декрету про соціалізацію землі3 . З’їзд доC ручив Всеросійському Центральному Виконавчому комітету (ВЦВК) доопрацювати і затвердити Декрет у цілому. Під вплиC вом більшовиків проект Декрету був суттєво виправлений, а ряд положень принципово змінено. 9 лютого 1918 р. ВЦВК затвердив Декрет про соціалізацію землі.

Декрет складався із 13 розділів, в яких були розвинуті і більш чітко сформульовані основні принципи і положення Декрету про землю. Новий закон підтвердив націоналізацію земель, надр, лісів і вод. Декрет про соціалізацію землі також підтвердив положення про право виключної державної власC ності на землю та її надра. Земля передавалась без будьCякого викупу в користування трудящого народу.

У першу чергу земля надавалась у користування для веденC ня сільського господарства державним господарствам, сільськоC господарським комунам і товариствам.

В 1918 р. ВЦВК прийняв Положення про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землевоC лодіння4 . Дане Положення нерозривно пов’язало заходи щодо землеустрою та перебудови сільського господарства. В ПолоC женні обгрунтовувалася необхідність переходу від одноосібних форм землекористування до землекористування радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, товариств щодо суспільC ного обробітку землі. Положенням передбачалось безліч переC ваг і створювались сприятливі умови для розвитку колективC них форм землекористування. Містились вимоги раціонального використання сільськогосподарських земель, охорони землі від

1 СУ РСФСР. – 1918. – №15. – С.215.

2 СУ РСФСР. – 1918. – №51. – С.502.

3 З’їзд Рад у документах. – 1917 – 1936 рр. – Т.1. – С. 33. 4 СУ РСФСР – 1919. – №4.CС.43

27

Земельне право України

виснаження, будівництва зрошувальних і осушувальних споC руд, насаджень захисних лісів тощо.

Разом з тим Положення регламентувало і одноосібне земC лекористування трудових господарств.

Положення вперше ввело поняття єдиного державного зеC мельного фонду, який перебував у безпосередньому віданні відповідних органів державної влади і управління. Складові частини єдиного державного земельного фонду хоча і не переC раховувалися, однак згадувалися такі категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення; землі, зайняті промислоC вими підприємствами, транспортом, курортами; міські і селищні землі тощо.

Положення визначило мету і завдання землеустрою, коло землевпорядних дій, черговість і порядок складання і виконанC ня державних записів та обліку землекористування.

У перший рік після Жовтневої революції були здійснені спроби кодифікації земельного законодавства. На початку 1918 р. Наркомземом був розроблений проект Земельного кодексу РРФСР. Проект включав основні положення Декретів про земC лю і про соціалізацію землі. В ньому передбачалось закріпленC ня права державної власності на землю, вперше давалось визC начення єдиного державного земельного фонду, вказувались форми і види землекористування. Особлива увага приділялась землекористуванню радгоспів і колективних господарств. У проекті Кодексу містились положення про сільськогосподарські землі, землі міські, землі транспорту. Конкретно відзначалось про землеустрій, земельні спори.

На Третьому Всеросійському з’їзді Рад у грудні 1920 р. підкреслювалось про необхідність переходу до практичних заC ходів допомоги селянському одноосібному господарству. ІХ Всеросійський з’їзд Рад ( грудень 1921р.) доручив Наркомзему переглянути діюче земельне законодавство з метою повного погодження його з основами нової економічної політики і пеC ретворення його в стрункий, чіткий і дохідливий для кожного землероба звід законів про землю5 .

5 СУ РСФСР. – 1922. – №4. – С.41

28

Розділ II. Історія земельного права

Зметою впорядкування і створення стійкого трудового одC ноосібного господарства третя сесія ВЦВК дев’ятого скликання

втравні 1922 р. прийняла Закон “Про трудове землекористуванC ня” і постанову “З питання про кодекс земельних законів”6 .

Четверта сесія ВЦВК дев’ятого скликання 30 жовтня 1922 р. затвердила Земельний кодекс РРФСР, який вступив у дію 1 грудня 1922 р.7 . Після цього земельні кодекси були прийняті і

вінших союзних республіках створеного в 1922 р. РадянськоC го Союзу, в тому числі й в Україні.

Кодексом конкретно регулювалось землекористування радC госпів, сільськогосподарських артілей і комун, товариств щодо суспільного обробітку землі. Друге його завдання полягало в правовому регулюванні землекористування одноосібних сеC лянських господарств, у забезпеченні стійкості їх землекорисC тування, яке, як і всі інші види землекористування, вважалось похідним від права виключної державної власності на землю. Значну увагу в Кодексі звернено на правове становище земельC ного суспільства, а також селянського двору.

Земельний кодекс РРФСР 1922 р. допускав як виняток трудову оренду і допоміжну найману працю.

Зутворенням СРСР земельне законодавство почало удосконалюватися не лише як республіканське, а й як заC гальносоюзне.

Перша Конституція СРСР 1924 р., закріпивши право викC лючної державної власності на землю, віднесла до ведення РаC дянського Союзу встановлення загальних засад землекористуC вання і землеустрою, а також користування надрами, лісами і водами на всій території СРСР.

15 грудня 1928 р. Центральний Виконавчий комітет (ЦВК) СРСР затвердив Загальні засади землекористування і землеусC трою8 , які врегулювали основне коло земельних відносин: визначили мету і завдання земельного законодавства; встановиC

6 СУ РСФСР. – 1922. – №36. – С.426–427.

7 СУ РСФСР. – 1922. – №68. – С.901.

8 СЗ СССР. – 1928. – №69. – С.642.

29

Земельне право України

ли, що суб’єктом права на землю є СРСР; розмежували компетенC цію Союзу РСР і союзних республік у галузі регулювання земельC них відносин; докладно регламентували землеустрій; визначили правовий режим сільськогосподарських земель, земель спеціальC ного призначення, міських земель, земель державного запасу, а також сформулювали права і обов’язки землекористувачів і встаC новили порядок вирішення земельних спорів тощо.

Подальший розвиток союзного і республіканського земельC ного законодавства пішов по лінії удосконалення основних земельноCправових інститутів: права виключної державної власC ності, права землекористування та його різних видів, правовоC го режиму різних категорій земель, землеустрою тощо.

Урезультаті колективізації землекористування колгоспів і радгоспів стало основним і вимагало подальшого удосконаленC ня, впорядкування й охорони від будьCяких порушень.

Прийнятий Другим Всесоюзним з’їздом колгоспниківCударC ників і затверджений Радою Народних Комісарів (РНК) СРСР

іЦентральним Комітетом ВКП(б) 17 лютого 1935 р. Примірний статут сільськогосподарської артілі виходив із незмінності наC ціоналізації землі. Земля згідно з Примірним статутом як всеC народне надбання передавалась колгоспам у безплатне і безC строкове користування. Даний принцип був закріплений потім у ст. 8 Конституції СРСР 1936 р. і став, таким чином, констиC туційним принципом. Принцип безплатності користування землею був розповсюджений на всі сільськогосподарські землі, а також на всі види користування землею і лісами, сіножатями, пасовищами тощо9 .

Уцей період приймались нормативні акти щодо розвитку колгоспного і радгоспного землекористування10 .

13 грудня 1968 р. в СРСР було кодифіковано земельне заC конодавство – були прийняті Основи земельного законодавC ства Союзу РСР і союзних республік11 .

9 СЗ СССР. – 1937. – №37. – С.150. – №76. – С.373.

10 СЗ СССР. – 1932. – №66. – С.388. – СУ РСФСР. – 1933. – №51. – С.223. 11 Ведомости Верховного Совета СССР. – 1968. – №51. – С.485.

30