Графіка та орфографія

а весною нас зал...вало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя. Весна пл...вла до нас з Десни. Тоді ніхто не чув про перетворення природи, і вода тоді т...кла куди і як попало. Часом Десна розл...валась так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси. Цілі села тоді потопали, гукаюч... собі порятунку. І тут почина­лась наша слава. Як ми з батьком і дідом рятували людей, корів і коней, про це можна нап...сати цілу книгу (О. Довж.).

Правопис и та і в коренях слів

У вимові голосні звуки [и] та [і] іноді наближаються один до одного. Тому на письмі можлива помилка у вживанні літер, які їм відповідають. Це пояснюється тим, то звук [и] в українській мові за місцем творення так само, як і [і], високого піднесення, переднього ряду і спинка язика при його вимові порівняно з [і] лише трохи відтягається назад — на відміну від російської мови, де звук [ьі] — середнього ряду, високого піднесення і тому чіткіше відділяється від російського звука [и].

Найчастіше помилки трапляються при написанні и, і після шиплячих та г, к, х.

Слід пам’ятати, що в коренях слів після шиплячих та

г, к, х пишеться и: широкий, щит, чистий, жито, кислий, хитрий, гиря. Літера і пишеться тоді, коли вона позначає звук, який при словозміні чергується з о та е: гірка — гора, шість — шести, жінка — жона, загін — загону.

Вправа 13

На місці крапок напишіть и чи і. Обґрунтуйте їх вибір. До слів з літерою

і підберіть споріднені слова з літерами о чи е.

Щ...рий, ш...рина, Ж-.-рний, шістнадцять, к...нець, щ...тка, г...рко, ш...ти, к...дати, щ...льно, ч...тати, ш...бка,

ж...ття, г...сть, ПОЖ...ВНИЙ, г...рло, к...стка, к...піти, Ч...ЙСБ,

4. .пати, ш...шка, наш...птувати, щ...чка, к...льце, к...п’яток, х...жак, х...д, х...тати, х...лити, ч...нити, ч...сло,

4. .ЛЬНИЙ, Ч...СТОВИК, Ч...ПЛЯТИСЯ, К..ВШ, К...НЧИК, к...сень, к...нний, г...чка, г...нка, г...рчиця.

Голосні у словах іншомовного походження

ГОЛОСНІ У СЛОВАХ

іншомовного

ПОХОДЖЕННЯ

Правопис и, і₉ ї

У правописі слів іншомовного походження поєднують­ся різні принципи української орфографії —фонетичний, традиційний, морфологічний. Мають місце також і дифе- ренційні написання, частіше в поєднанні з фонетичним принципом.

Написання и, і, ї в словах іншомовного походження підлягає фонетичному принципу української орфографії і контролюється такими правилами:

в У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р (правило «дев’ятки») в основах слів перед наступною літерою, що позначає приголосний, крім й, пишеться и, а не і: дилема, музика, цистерна, інститут, режим, трикотаж, джип, а перед літерами, що позначають го­лосні та й, пишеться і: діалектика, тіара, фізіологія, авіація.

в Після літер, які позначають усі інші приголосні, у загальних назвах пишеться и чи і залежно від вимови: віраж — вимпел, лімфа — лимон, кімоно — кипарис, хімія

• химера.

Зокрема, традиційно пишеться и відповідно до вимови у багатьох словах, давно засвоєних українською мовою: бурмистер (хоч бургомістр), миля, єхидна, мирт, нирка, спирт, імбир; башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кишлак, кисет; у словах церковного вжитку: диякон, єпис­коп, єпитимія, митра, митрополит тощо.

Пишеться і на початку другої частини складних слів та після префікса, що закінчується на голосний чи приго­лосний: староіндійський, новоіракський, безініціативний, дезінфекція, доісторичний; у кінці невідмінюваних слів: журі, таксі, візаві, парі, мерсі.

в У власних назвах загалом втримується правило «дев’ятки», тобто після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед приголосними, крім й, пишеться и (у тому числі в