Приголосні звуки

Введіння

Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози, і покрилися кригою ріки. У селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят.

Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вми­ваються першим снігом та витираються червоною край­кою — щоб були рожеві лиця. Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати.

Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу (О. Воропай).

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Приголосних звуків у мовленні дуже багато. Відомо кілька класифікацій приголосних фонем української мови. Спираючись на класифікацію приголосних у під­ручнику¹, детальніше зупинимось на аналізі тих груп при­голосних, які викликають труднощі у вимові, а відтак впливають і на грамотність та культуру писемного мов­лення.

Виділяються групи приголосних фонем за а) місцем творення звуків, тобто місцем дії активних і пасивних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків, б) голосом, тобто яка участь голосу і шуму у творенні звуків, в) спо­собом творення, або як саме угворюється звук, г) палата­лізацією (наявністю чи відсутністю м’якості). Інші групи менш важливі в класифікації.

Для зручності в основу аналізу приголосних звуків кладемо поділ їх на групи за місцем творення. Інші групи згадуватимуться під час аналізу принагідно.

За місцем творення приголосні звуки поділяються на губні, язикові і глотковий.

1 Див : Сучасна українська мова / За ред. О. Д Пономарева. С. 20—21.

Губні приголосні

У творенні губних приголосних активну участь беруть губи. До губних належать (б], [п], [в], |м], |ф].

У сучасній українській мові губні приголосні стверділи, лише в окремих випадках вони утворюють напівпом’як- шені варіанти.

За пасивним мовним органом (до якого наближається активний мовний орган) губні поділяються на губно- губні і губно-зубні.

Звук [б] — приголосний, губний, губно-губний, шум­ний, дзвінкий, зімкнений, твердий. Характерною ознакою цього приголосного є те, що він ніколи не оглушується ні в кінці слова, ні в середині: |хл'іб\, |скубти], \обтс“сати\. Як окремий відтінок фонеми звук |б] напівпом’якшується перед голосним [і]: [б’ік], |б’іпиї] та перед [а], |у] в основ­ному в іншомовних словах: [б’аз’], \б’уст].

Приголосний [п] — губний, губно-губний, шумний, глухий, зімкнений, твердий, парний дзвінкому [б]. Але зімкнення і прорив повітряного струменя при вимові |п] сильніші, ніж під час творення звука (б]. Пор.: |пиу\ — \биу], \грип\ — |гриб\. І хоч приголосний (б] парний звукові [п] за дзвінкістю — глухістю, проте в мовному потоці ніколи не переходить у [п]: [дуб], \б’іб\, [клубка]. Звук [п] напівпом’якшений перед [і]: [п’ішоу], [куп’іт'] та перед |у] — в деяких іншомовних словах: (и ’уре|, [п ’уп ’ітр].

Приголосний [в] — губний, сонорний (при творенні голос переважає над шумом), щілинний, твердий: [вихор], [вепр], [вухо], [давати], |вбл’а]. На початку слова перед приголосним, у середині слова після голосного перед приголосним і на кінці слова (в] наближається до голос­ного |у] (у транскрипції він позначається [у]) і називається нескладовим губно-губним: [уран'ц'і], [купйу], |прауда], |пеуниї]. Губно-губним |в] виступає також перед голосни­ми (о), [у] (\уюук\, |м>ули^ец'а\) і позначається іноді транс­крипційним знаком [V]. В орфоепічних словниках для зручності вживають [в]. Перед голосними [і], [и], |е), [а] звук |в] вимовляється як губно-зубний: [в’іте^ир], [вид], ]верх], І вада]. Перед [і] завжди, а в деяких іншомовних