Частини і частки мови

сарду у/в/ двох невеликих кімнатах та з комірчинами по боках. У/в/ кімнатах вітряними зимовими днинами стояла холоднеча...

Опівдні ми сідали снідати і/й/ обідати заразом, а по обіді йішіи на прогулянку — або до саду шукати опалі пізні яблука у/в/ листі під снігом, або у/в/ старий чудовий парк недалеко від будиночка (Григорій казав, шо у/в/ тому парку народився не один розділ «Виру»), або на леваду, до Бугу, який чорнів згори звивистою смугою — ще не змерз.

Та найлюбішими нам були вечори, коли ми гомониш у/в/ мансарді, не вмикаючи світла, притуливпгись спина­ми до теплого кахляного комина, у/в/ якому затишно, по-сільському потріскували дрова, а по стінах шастали червоні відблиски од полум’я. У/в/ один з таких вечорів я і/й/ наважився сказати Григорієві, що хотів би прочи­тати йому своє оповідання. До півночі оповідання було прочитано...

Другого дня зранку погода була пречудова: білів сніг у/в/ далеч, за чорний Буг, сяяло соїще, омела на деревах — як гайворонячі гнізда, а тиша стояла свята. Ми вирішили, що сидіти у/в/ такий ранок у/в/ хаті гріх, позичили у/в/ школі лижі і/й/ рушили садом на леваду...

А влітку Григорій приїздив на відпочинок у/в/ Шилів- ку, хоч відпочинок то був дещо умовний, — у/в/ селі йо\гу, либонь, найкраще працювалося. Здебільшого Гри­горій працював дома, за хатою, у/в/ холодку, де росла бузина і/й/ затуляла його од людей, що проходили вулич­кою, або у/в/ хліві, де лежало паливо і/й/ містилися ластівки. Одного разу я прийшов до нього раніше, ніж ми домовилися, і/й/ почув, що у/в/ хліві клаца машинка. Я ліг у/в/ дворі на спориші і став ждати, поки він закінчить роботу (за Г. Тют.).

Вправа 80

Пояснювальний диктант.

Пєрвоміст

Ця земля не знала жодного мосту з каменю. Тут не вірили в камінь, ставилися до нього із засторогою, лякалися його холоднечі й замкненості, не вірили, що може захистити він людину в стужу, в лютий мороз, в осінню хвишу; в усьому надавало перевагу дереву,

приступному, узвичаєному, близькому. Тому й усі мости в цій землі були дерев’яні, через що людям захожим — мандрівникам, завойовникам, апостолам або й пройди­світам — здавалося, ніби тут і зовсім немає мостів, ніби лежить ця земля в неприступності й непрохідності, мов од сотворіння світу. Та й як вони могли запримітити руські мости, коли прокладалося все те лиш при доконечній потребі, а небавом і розруйновувалося, усувалося або ж самими будівниками, а ще частіше — силами вищими, які бували іноді й спільниками людини, але переважно висту­пали як сторона ворожа їй, і ті сили спричинялися до безслідного щезання навіть того, що мало б ще слугувати людині...

І зненацька — цей міст, який, хоч зроблений з дерева, став не скороминуще, а твердо й надовго показався цілому світові, проголосив свою тривалість, міст, який годилося б звати голосно, викричати в ньому кожен звук, щоб чутно стало повсюдно, щоб пролунало над цілою землею, прокотилося, загомоніло, розклекоталося, про­гриміло: МІСТ!

З багатьох причин можемо назвати його так: Перво- міст. Про нього літописець записав коротко: «Того же літа (6625) збудував міст через Дніпр Володимир». Звичайно, князь наперед не вмів, мабуть, побачити всю вагу май­бутнього мосту, .для князя була лиш потреба переправи через Дніпро для швидкого зв’язку Києва з берегом протилежним, з берегом чернігівським, а найперше — переяславським, бо Переяслав був найлюбіший серцю Мономаха, який довго там князював.

Але Великий київський князь Володимир Мономах, муж многоумний, змалку навчений багатьох мов і премуд­ро стей, володів рідкісним вигадництвом: знайшов спосіб, як передати далеким потомкам про події свого часу й діла князів передніх. Звелів літописцям зібрати все вже написане в Руській землі і, відкинувши дріб’язкове, неістотне, що затемнювало світ діяння великих предків, звести в єдину державну книгу, додавши туди й усе тво­рене ним самим, Мономахом, але знову ж таки доби­раючи найголовніше і витрачаючи на дієписання якнай­менше слів, атраменту й пергаменту.

Так з’явився в Головному літописі єдиний рядок про Первоміст через Дніпро коло Києва — як споруду важли­ву І конче потрібну державі (за П. Загр.).