Словотвір

Накладання — це суміщення фонеми кінця попередню!' морфеми і фонеми початку наступної слово­творчої морфеми мотивованого слова: кавказ(с)ьк-ий, ні- мец(с)ьк-ий, тбіліс(с)ьк-ий, вільнюс(с)ьк-ий, черкес(с)ьк-ий.

У мовній практиці спостерігається одночасна дія морфонологічних явищ: чергування і накладання (чех-ськ- ий -> чеиіськ-ий -» че(с)ськ-ий; запоріж(с)ьк-ий — запоріз(с)ьк-ий — запорізьк-ий; чергування й усічення: народ-и-ти — народж-ен-ий — народ.

Опрощенням називається такий історичний процес, при якому мотивоване слово втрачає здатність виявляти первісну морфему. Грані між морфемами стираються, з’являються нові кореневі морфеми, які утво­рюють нові кореневі гнізда: да-ти -» да-р -» дар-ува-ти -> дар-унок\ біл-ий -» білизн-а (постільна білизна); гурт -> гурток (гурткова робота); баяти дуже -» байдуже; голий (лисий) голова, гілля (гол’є).

Перерозклад — це такий історичний процес, при якому в складі слова переміщуються межі морфем. Наприклад, відбулося скорочення основ на користь закін­чень (нос-иш — нос-ить — нос-имо — нос-ите — нос­ять), злилися суфікси в один блок (робіт-ник, напиль-ник, рубиль-ник), з’явилися протетичні приголосні у словах г-оріх_у г-острий, в-улик, в-улиця; від горно утворилися слова горщик, горня(тко), гончар та ін.

Вправа 4

Утворіть від іменників прикметники з суфіксами -ськ(ий), -цьк(ий),

-зьк(ий) і поясніть різні морфонологічні явища.

Словак, грек, ткач, Гаага, Карабах, Лейпциг, Гринвіч, Кавказ, Виборг, Запоріжжя, Кривий Ріг, Кременчук, таджик, чуваш, Золотоноша, Рига, Кобеляки, Чернівці, Калуш, Калуга, Ясси, Черкаси, Сиваш, баски, Мекка, латиш, Владивосток, волох, Гамбург, Воронеж, Норвегія, Кандалакша, узбек, Галич, Дамаск, чех, Польща, Казбек, Абхазія.

Вправа 5

Утворіть від прикметників іменники з суфіксом -ин(а) і поясніть

морфонологічні явища.

Київський, прилуцький, галицький, Хмельницький, вінницький, батьківський, сумський, одеський, рівнен­ський, івано-франківський, полтавський, донецький,

миколаївський, ізмаїльський, турецький, папський, ко­зацький, херсонський, кам’янець-подільський, москов­ський.

Вправа 6

Утворіть від прикметників та прислівників вищий ступінь і поясніть різні

фонетичні явиша на межі морфем.

Легкий, швидкий, дуже, низько, високий, далекий, молодий, близький, красний, коротко, дорогий, вузько, широкий, слизько, глибокий, міцний, важко, тяжкий, крихкий, довгий, тонко, малий, товстий.

Вправа 7

Поясніть, у яких словах літери г, н, в, й протетичні.

Вугілля, у вічі, про нього, вівтар, вівці, вівса, вогонь, відбивати, вісім, вночі, вдова, відкуп, вуглекислота, вуг­лець, вудка, вузол, вуж, вузько, вуз, вуздечка, вуйко, вул­кан, вус, вуста, вухо, вчений, вчитель, гойдалка, голка, голова, гордий, горіховий, гострити, гарба, гарбуз, гав­кати, галузь, гайда, ґвиііт, голуб, господар, гукати, гумор, гуркати, густий, Євсевій, Ярина, Юля, єдиний.

СПОСОБИ

СЛОВОТВОРЕННЯ

У сучасній українській мові є чимало способів слово­творення, які об’єднуються у дві групи, — афік­сальні і безафіксні. В афіксальних способах (від лат. а№хи$ — прикріплений) основним засобом вираження словотвірного значення похідного слова виступає афікс. У різних підручниках він називається морфологічним способом. Але після відокремлення сло­вотвору від морфології його доцільніше називати афіксальним способом. Адже у східнослов’ян­ських мовах афікс посідає провідне місце. Він змінює лексичне або граматичне значення кореня в похідному слові при його сполученні з твірною основою: піднести, зрізати, міжгір я, міжнародний, спеціальність, кількість, доброта, голота.