Частини і частки мови

На кожній арфі чистить дзьоба крук І «№уєг шоге» кує мені стоїчно.

Я випалив до чорноти жури Свою прокляту одчайдушну душу І жестами, німий, возговорив...

Хай жестами. Але сказати мушу (/. Др.).

ВПРАВИ НА ПОВТОРЕННЯ

Вправа 90

Зі слів, поданих у дужках, утворіть складні слова, які є в поезіях

М. Т. Рильського, врахувавши розмір вірша і його зміст.

І

1. Ніколи я не знав, що так люблю — До болю, до смертельного жалю — Понад Дніпром сріблясті (верби, лози), Березу, що прозорі ронить сльози На тиху, присми­рілу мураву. 3. О, прийде час весни на Чехії луги, Заграють радісно (живе, творити) сили, У зелень проросте, квітчаю­чи могили, Усе прокинеться і набере снаги. 4. Зоря моя вечірня простилає Останні смуги на хисткій воді, Стихає річ — то співи молоді Ростуть, як паруси, на (край, небо).

3. Брехня, що лук тугий не трісне від напруги, Що не буває жертв, коли руйнують дім, Що (красти, свято) — пан у храмі (все, людський), Що кривда — це сестра відважної потуги. 6. Троянди паморозь (іскристий, сизий) вкрила, Хоч бідні пуп’янки ще прагнуть розцвісти; Летить до вирію, до теплої мети Гусей згуртованих черга (широкий, крило). 7. В (суворий, добрий, душа) простоті, Скупим на слово, на думки багатим Він жив. Колись мене назвав він братом, І слово це — як зірка у путі. 8. Цибуля, сіль, (половина, хліб), три тарані, (половина, пляшка), запасні гачки, чайник — Усе, либонь... Рибалка здавна звик Перевірять припаси в тиші ранній.

II

1. Я пізнаю тебе, тебе я знаю, Мій любий, рідний (голос, сто) краю! 2. Іще, здається, вчора тут гули Гро­

мовим криком бойові загони, І грізний тупіт (огонь, грива) коней Будив луну серед тяжкої мли. Проїдай, ко­хання (крило, біле), І сум нічний і сяйво днів! 3. І (злий, ворожий) падає стіна, І непорочний, як зоря ясна, В багрянім сяйві виникає Канів. 4. Прекрасний Києве на (предки, вічні) горах! (Много, страждати) хвала тобі, хвала! Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла, Воскресне день житгя і весен неозорих. 5. Я новий обрій серцем угадав, Я віддаюся вільній переміні, Я полюбив поля (молочні, сині). 6. Два серця трепетні, високі два уми

• (Широка, віть) дуб і ясен (тонке, листя) — Не слави марної, не ситої користі Вони, страждаючи, нгукали між людьми. 7. А вечір глибшає, (Рожевий, сизий) мла Оповиває степ, людські голубить душі... 8. Знак терезів — доби нової знак. Як розгойдалися (весь, світ) шалі! Бліді серця і погляди зів’ялі, Ховайтесь! Бурі носить зодіак. 9. У пущах, де лише стежки звірині, Серед потворно сплетених гілок Буває в небо просвіт (ніжний, синій)... 10. Нехай не знає втоми та рука, Що добре зерно в добру землю сіє, Що зневажає чорні (віяти, сухий) 1 щедра, як напровесні ріка!

III

1. І шум людський, і велемудрі книги, І п’яних струн (бентежний, милий) спів, І славу й злото — битія вериги

• Я все забув, все занедбав, спалив. 3. Нащадки сіверян, нолян, дулібів, Малята вчать ті сонячні слова, що ніби (діяти, чари) з рукава Ти сипав їм — і в доброті не схибив.

4. То хмарка набіжить і бризне дощ краплистий, Ясною вільгістю оббризкавши цвітінь, То сонце вигляне (лас­кавий, променистий) І знов сховається, і знову дощ і тінь.

5. Тому клонюся (густий, листя) липам, Де запалала гострим смолоскипом На цілий світ поетова любов.

6. Спокійно поглядає на В’язинку, Де починав свій (трудитися, много) вік, І ніби й нині чує все около, Склопяючи перед поетом чоло, Його (прекрасний, гордий): я мужик. 7. О мисле! Спогадів є гідра мовчазна, Що спить на дні твоїм під (зливи, дощі). А в супокійну мить рве серце пазурами. 8. Над плесом озера я юність пригадав, Вечірні небеса і посвист крил качиних, Туман, Що молоком біліє по долинах, В лататті й комишах (про­зорий, вода) став. 9. Він проспівав орлину славу тим, Хто серце має мужнє й непоборне. Сам чистий серцем, як