2. Яке місце посідають етносоціальні процеси в системі суспільних відносин?

Важлива роль у життєдіяльності суспільства належить етносоціальним відносинам. Етнос (з грец. – “група, плем’я”) – стійка, цілісна спільність людей, що історично склалася. Різноманітні соціально-етнічні спільноти як суб`єкти суспільних відносин надають їм особливої неповторності. Сучасне людство складається приблизно з двох тисяч націй, народностей і племен. Такий стан людства не випадковий, він є результатом усієї світової історії. Історичні спільності людей виникають унаслідок її відносної просторової ізоляції. Вони відрізняються від інших спільностей мовою, особливою культурою, ментальністю (сукупністю установок і схильності мислити, почувати, сприймати світ і діяти певним чином) і навіть психічними властивостями.

Людство органічно входить до біосфери Землі, і крім соціальних відмінностей, у ньому присутні відмінності природні. Природні відмінності обумовлені не минулою соціальною історією, а еволюцією людського роду як такого. За природними ознаками людство поділяється на раси та етноси.

Раса – велика група людей, зовнішній вигляд якої обумовлений загальними спадковими ознаками (кольором шкіри, формою голови, обличчя, розмірами тіла тощо). Поняття “раса” відбиває біологічну різноманітність людства. Як біологічна спільнота, раса надзвичайно стабільна. За останні 15 тис. років не виникло нової і не зникло жодної раси. Слід підкреслити, що расові відмінності людей не є причиною соціальної та інтелектуальної різниці між ними. Історичну долю народів також неможливо пояснити біологічними чинниками.

Поняття етносу ґрунтовно розроблені відомим російським природодослідником і соціальним мислителем Л. М. Гумільовим. Він зазначав, що етноси – це не раси, але і не соціальні спільноти. Вони формуються під впливом природної приналежності людського угрупування до певного середовища, кліматичних умов, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

Етногенез Л. Гумільовим розглядається як природний процес, сутність якого становить енергія живої речовини. Ця речовина формується під впливом трьох енергетичних потоків: енергії Сонця; енергії розпаду радіоактивних елементів всередині Землі та Космосу, що пробиває іоносферу. Етнос для Л. Гумільова – це передусім структурована сукупність людей зі спільним стереотипом поведінки, здатна до цілеспрямованих дій. Члени етносу мають визначену самосвідомість і під проводом наділених високим енергетичним потенціалом керівників здійснюють спільні заходи.

Причину походження етногенезу Л. Гумільов пояснює явищем пасіонарності. Пасіонарність – це непоборна сила, яка задається космічною енергією, консолідуючи з різних осіб єдину спільність – етнос. Отже, етноси – це біофізичні реальності, оповиті соціальною оболонкою.

Дійсно, ми не можемо заперечувати, що етнічне буття людини прив’язане до певної місцевості з її географічними особливостями. Етнос характеризується спільністю побуту, культури, традицій, звичаїв, психічних рис та інших об’єднуючих факторів. Ці фактори формуються під впливом природно-кліматичних умов і тривалої генетичної еволюції. Проте етнос, будучи за своїм походженням пов’язаний з природою, усе ж свої головні характеристики формує в соціально-культурному середовищі. Іншими словами, етнос як такий є не суто природним, а соціально-природним утворенням. Його слід відрізняти від історичних спільностей людей, таких, як рід, плем’я, народність, нація.

Названі історичні спільності людей хоча і формуються на основі певних етнічних спільностей, проте є продуктом історії, соціокультурним утворенням.

Історично першою соціально-етнічною формою спільності людей є рід. Як соціальна спільнота, рід виникає з первісної людської стадності і є результатом розвитку продуктивних сил суспільства. Американський історик і етнограф Льюїс Генрі Морган (1818 – 1881), досліджуючи систему родових відносин індіанців-ірокезів, виділяв такі їх основні риси: рід обирає старійшину чи вождя, регулює шлюбні стосунки, здійснює взаємодопомогу, захист і кровну помсту; має власну назву (рід черепахи, змії тощо).

Визначальними рисами родових відносин є: рівність усіх членів роду, відсутність приватної власності, суворе дотримання екзогамії (заборони шлюбів усередині роду).

Отже, рід – це група кровних родичів, які ведуть походження по одній лінії (материнській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного предка (реального чи міфічного), мають спільне родове ім’я.

Із розвитком первісного суспільства кількість родів поступово збільшилася. Відбулось об’єднання їх у племена. Плем’я – форма етнічної спільності та суспільної організації первісного суспільства. Характерними рисами племені були: наявність племінної території, певна економічна спільність, єдина мова, культура, самосвідомість.

Обмін діяльністю, а згодом і надлишковим продуктом зумовив виділення багатих і бідних родів, виникнення племінної знаті, племінної верхівки, яка прибирає всю владу до своїх рук.

На зміну племенам прийшла нова форма етнічної спільності – народність – і нова форма організації суспільства – держава.

Народність – це соціально-етнічна спільність людей, що характеризується спільною територією, єдиною мовою (поряд із існуванням різних діалектів племен), елементами єдиної культури.

Початок формування народностей відноситься до періоду консолідації племінних союзів. Першими склалися народності рабовласницької епохи: давньоєгипетська, давньоеллінська та ін. У Європі процес утворення народностей завершився переважно в період феодалізму. Давньоруська народність була спільним коренем для російської, української та білоруської народностей, які згодом склалися у нації. Нації – це більш зрілі, більш розвинені соціально-етнічні спільності людей.

У світовій суспільній думці немає одностайності щодо визначення поняття “нація”. Деякі вчені визначальною ознакою нації вважають національний дух, національну самосвідомість, національний характер, інші зводять націю до спільності людей, що однаково мислять, ще інші трактують націю як “несвідому психічну спільність”. Є і географічні, і біологічні, і психологічні тлумачення нації.

У вітчизняній літературі тривалий час визначення нації було пов’язане з такими ознаками, як спільність економічного життя, території, мови, культури та деяких особливостей характеру.

Визначаючи поняття “нація”, необхідно врахувати й етнічні, і соціально-економічні, і соціокультурні, і духовні чинники. Націю можна визначити як форму спільності людей, що виникає завдяки єдності певних засад.

1. Єдність територіальних засад. Кожна нація має свою територію. Нація, яка за певних умов втрачає свій “життєвий простір”, поступово може перетворитися на етносоціальну спільність меншої внутрішньої консолідації.

2. Єдність етнокультурних засад. Нація складається, як правило, з людей одного етносу. Етнічними ознаками є самосвідомість, мова, традиції, звичаї, обряди, що передаються від покоління до покоління. Без мови немає нації. Нація згасає і тоді, коли втрачається її духовна культура.

3. Єдність економічних засад. Спільність господарських зв’язків так чи інакше консолідує людей.

4. Єдність психологічних засад. Кожна нація має спільні риси психічного складу. Зазначена спільність охоплюється поняттями “національний характер”, “національна ментальність”.

Національний характер – це своєрідне сполучення загальнолюдських рис відповідно до конкретних умов буття нації, що проявляються в ціннісних стосунках із навколишнім світом, у культурі, традиціях, звичаях, обрядах тощо.

Національна ментальність – це сукупність установок і схильностей мислити, діяти, почувати і сприймати світ певним чином. До неї входять національні цінності, норми, вірування, форми світосприйняття.

Слід зазначити, що ті чи інші ознаки нації певною мірою діють на різних етапах її розвитку. Так, на етапі становлення нації особливо важливу роль відіграють територіально-мовна та економічна єдність. У процесі подальшого розвитку можливі відгалуження нації у вигляді діаспори. У цих умовах зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої суттєвої ролі, як у період її становлення. У наш час глибинні перетворення в економіці привели до того, що спільність економічного життя перестала вважатися визначальною ознакою нації. У той же час найбільш суттєвою, визначальною ознакою нації визнається національний характер.

Таким чином, нація не зводиться лише до соціального буття, а включає і природне, і етнічне, і культурне, і психологічне.

У розвитку сучасних етносоціальних процесів спостерігаються дві взаємопов’язані тенденції. Перша – етносоціальна диференціація. Це процес уособлення тієї чи іншої соціально-етнічної спільноти, що відбиває її прагнення до утвердження національної незалежності. Друга тенденція – це інтеграція, яка передбачає злам національних кордонів, розширення зв’язків між різними соціально-етнічними спільнотами, поглиблення економічних, культурних відносин між народами.

Національні відносини є важливою складовою соціальних відносин. Зазнаючи впливу економічних, політичних, соціально-побутових відносин, національні відносини, зі свого боку, чинять зворотну дію: певним чином впливають на всі сфери суспільного життя.

Основними формами національних відносин є: взаємовідносини між етносоціальними спільностями людей і міжособистісні стосунки представників різних етносоціальних спільностей.

Сучасна епоха – це час зростання національної самосвідомості, яка стає могутнім чинником консолідації нації.

Однак за своєю спрямованістю, за характером співвідношення із загальнолюдськими цінностями вона може бути як творчою, так і руйнівною.

Дилемою міжнаціональних відносин є або взаєморозуміння, дружба, або підозра і ворожнеча. У наш час дедалі більше усвідомлюється єдність людства. Сувора правда полягає в тому, що людство або інтегрується на основі планетарної свідомості, пріоритетності загальнолюдських цінностей у світове співтовариство, або, якщо розколеться на ворогуючі табори, нації, релігійні конфесії, буде приречене на загибель.

Таким чином, різноманітні соціально-етнічні спільноти відіграють важливу роль у життєдіяльності соціуму, надають йому особливої своєрідності, неповторної забарвленості. Знання національної культури, традицій, звичаїв народу дає змогу зрозуміти національне як самобутнє надбання людської цивілізації.