8.У чому суть проблеми «сцієнтизм – антисціентизм»?

Сцієнтизм (від лат. scientia «наука») і антисцієнтизм є двома гостро конфліктуючими орієнтаціями в сучасному світі. Сциентізм – ідеологія «чистої і великої науки». До його прихильників відносяться всі ті, хто вітає досягнення НТР, модернізацію побуту і дозвілля, вірить у безмежні можливості науки, у те, що їй під силу вирішити всі гострі проблеми людського існування. З погляду сцієнтистів наука є вищою цінністю, і вони із задоволенням і оптимізмом сприймають усе нові й нові свідчення технічного підйому.

Антисцієнтисти бачать суто негативні наслідки науково-технічної революції, їх песимістичні настрої посилюються в міру краху всіх надій, що покладаються на науку, у справі вирішення економічних і соціально-політичних проблем.

Сцієнтизм – антисцієнтизм виникли практично одночасно і проголошують прямо протилежні переконання. Визначити, хто є прихильником сцієнтизму, а хто антисцієнтист, неважко. Сцієнтист вітає досягнення науки. Антисцієнтист виказує упередженість проти наукових інновацій. Сцієнтист проголошує знання як найвищу культурну цінність. Антисцієнтист не втомлюється підкреслювати критичне ставлення до науки. І якщо сцієнтист намагається розповсюдити критерії науковості на всі види діяльності, усі типи знання і людське спілкуванням зокрема, то антисцієнтист, виходячи з негативних наслідків НТР, вимагає обмеження експансії науки і повернення традиційних цінностей і способів діяльності. Іноді антисцієнтисти вдаються до граничної драматизації ситуації, згущують фарби, привертаючи тим самим більше прихильників. Сцієнтисти ж навмисне закривають очі на багато гострих проблем, пов’язаних з негативними наслідками загальної технократизації. Проте і в тому, і в іншому випадку сцієнтизм і антисцієнтизм зображають складні процеси сучасності з явною однобічністю.

Орієнтації сцієнтизму і антисцієнтизму пронизують сферу буденної свідомості незалежно від того, чи використовується відповідна їм термінологія, чи ні. З ними можна зустрітися у сферах моральної й естетичної свідомості, в області права і політики, виховання й освіти. Іноді ці орієнтації мають відвертий і відкритий характер, а іноді виражаються приховано. Дійсно, небезпека отримання непридатних для їжі продуктів хімічного синтезу, гострі проблеми у сфері охорони здоров’я й екології примушують почути заклик антисцієнтистів щодо необхідності соціального контролю за застосуванням наукових досягнень. Проте зростання стандартів життя і причетність до цього процесу непривілейованих прошарків населення спрацьовує на користь сцієнтизму.

Антисцієнтисти впевнені, що вторгнення науки в усі сфери людського життя робить її бездуховною, позбавленою людяності та романтики. Дух технократизму заперечує світ високих почуттів і красивих відносин. Виникає несправжній світ, який зливається зі сферою виробництва і необхідністю постійного задоволення все зростаючих матеріальних потреб. Сцієнтисти, навпаки, вбачають у науці осередок усіх сфер людського життя і прагнення до нього суспільства в цілому. Тільки завдяки науці життя може стати організованим, керованим і успішним.

Яскравий антисцієнтист Г. Маркузе виразив своє обурення сцієнтизмом у концепції «одновимірної людини», у якій показано, що придушення природного, а потім і індивідуального в людині, зводить різноманіття всіх її проявів лише до одного технократичного параметра. Ті перевантаження і перенапруження, які випадають на долю сучасної людини, говорять про ненормальність самого суспільства, його глибоко хворобливий стан. Додамо, що ситуація ускладнюється ще й тим, що вузький за спеціальністю фахівець (homo faber), що украй переобтяжений, заорганізований – не належить собі. У подібному стані може опинитися і гуманітарій, чия духовна спрямованість буде здавлена лещатами науково-технічного нормування.

Сцієнтисти, відшукуючи аргументи на свою користь, привертають увагу до минулого, коли в Новий час, розвиваючи пута середньовічної схоластики, і вона рішуче виступала в ім’я захисту передової культури і нових, достовірно гуманних цінностей. Вони абсолютно справедливо підкреслюють, що наука є продуктивною силою суспільства і вона впроваджує суспільні цінності, має безмежні пізнавальні можливості. Саме в науково-теоретичній діяльності закладаються «проекти» майбутнього розвитку людства.

Проблема «сцієнтизм – антисцієнтизм» постає каменем спотикання культурного і соціального вибору. Вона відображає суперечливий характер суспільного розвитку, у якому науково-технічний прогрес є реальністю, а його негативні наслідки відображаються не тільки хворобливими явищами в культурі, а і врівноважуються вищими досягненнями у сфері духовності.