Література

1. Загороднюк В. Доцільність культури і сенс людського життя // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 9.

2. Лісовий В. Культура та цивілізація // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – № 1.

3. Павленко Ю. Стадійна та полілінійна природа цивілізаційного процесу // Сучасність. – 1996. – № 5.

4. Павленко Ю. Загальні контури цивілізації історії людства // Сучасність. – 1997. – № 6.

5. Ракитов А. Культура и цивилизация, технология и рынок // Вопросы философии. – 1992. – № 5.

6. Фрейд З. Неудовлетворенность в культуре // Философские науки. – 1989. – № 1.

7. Філософія: Навч. посібник. – Х.: Орієнт, 2004.

Тема xхі. Соціальне прогнозування і глобальні проблеми сучасності

1. Що означають поняття «соціальне передбачення» і «соціальне прогнозування»?

Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» питань, інтерес до яких зростає з розвитком соціуму. Людство завжди прагнуло заглянути за завісу, яка відокремлює сьогодення від майбутнього.

Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена величезними соціально-політичними змінами, які відбуваються в сучасному світі, загостренням протиріч розвитку суспільства, розширенням обсягів і масштабів прогностичної діяльності.

Передумовами передбачення і прогнозування є те, що вони можливі завдяки дії причиново-наслідкових зв’язків, об’єктивних законів розвитку як природи, так і суспільства. Крім того, з гносеологічної точки зору можливість передбачення і прогнозування випливає з принципу пізнаванності світу.

Передбаченням ми вважаємо здатність суб’єкта до випереджаючого відображення дійсності. Це можна зрозуміти лише в результаті дослідження минулого і сучасного, оскільки майбутнє виникає на основі їх діалектичного розвитку.

Основними видами передбачення можна вважати так зване мантичне передбачення (ворожіння на картах, хіромантія, астрологія тощо). Можна виділити повсякденне життєве передбачення на основі особистого та колективного досвіду. Цікавим є художньо-образний вид малювання майбутнього в мистецтві, зокрема в літературі (міфи, утопічні теорії, фантастика й ін.). На знанні законів розвитку природи, суспільства й мислення ґрунтується наукове передбачення – прогнозування.

Відносну самостійність і автономність щодо інших видів має соціальне прогнозування. Соціальне прогнозування (футурологія) – це наукове передбачення майбутніх станів і тенденцій розвитку соціальних процесів і явищ, обґрунтована інформація про їх якісні та кількісні характеристики.

Соціальне прогнозування спрямоване, насамперед, на виявлення змін, які можуть виникнути в соціумі, воно дає змогу встановити спрямованість розвитку того чи іншого соціального явища. Наукове передбачення і соціальне прогнозування повинні відповісти не тільки на питання про те, що можна реально здійснитися у прийдешньому, а також і на запитання, коли цього слід чекати і яка імовірність цього прогнозу.

Якщо визначати перспективи етапів розвитку людства, можна говорити про оглядне і віддалене майбутнє, оскільки знання про майбутнє через віддалення від сьогодення стають усе менш конкретним і все більш приблизними, імовірними.

Особливістю соціальних прогнозів, на відміну від прогнозування розвитку природних об’єктів, є те, що вони пов’язані зі специфікою законів суспільного розвитку, які є законами людської діяльності, і не дають однозначного передбачення подій. Через це в прогнозуванні соціальних процесів важливо враховувати не тільки знання об’єктивних умов діяльності, але і суб’єктивних її чинників – потреб, інтересів, цілей тощо.

Результатом прогнозування перспектив розвитку суспільних процесів і явищ є пошукові, нормативні та інші прогнози. Прогноз, який виявляє перспективні проблеми шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій спостереження, називається пошуковим. Такий прогноз відповідає на запитання, у якому напрямі відбувається розвиток, який наймовірніший майбутній стан певного соціального об’єкта. Прикладом такого виду прогнозу може бути передбачення кількості народонаселення Землі.

Нормативний прогноз – це досягнення заданих завдань і цілей соціуму. Метою нормативного прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення орієнтовної вартості прогнозованих заходів тощо. На відміну від пошукового прогнозу, прогноз нормативного характеру будується у зворотному напрямі. Він починається від наперед заданого стану об’єкта прогнозування до аналізу сучасних тенденцій та їх можливих змін, що можуть забезпечити досягнення цього стану. Зіставляючи дані пошукового і нормативного прогнозів, учені виробляють систему рекомендацій для керування, у яких аргументують можливі наслідки прийнятих (чи не прийнятих) рішень. Тим самим підвищується рівень обґрунтованості й ефективності програм, проектів, планів.

Прогнози розробляються за допомогою певних методів прогнозування. Учені нараховують більше 100 наукових методів пізнання майбутнього. У практичній діяльності використовується не більше 20. Умовно їх можна поділити на 5 груп:

1. Екстраполяція – розповсюдження наукових висновків однієї частини процесів і явищ на інші частини (проекція зростання цін, інфляції тощо).

2. Інтерполяція – знаходження проміжних значень у низці логічних даних (наприклад, відкриття нових хімічних елементів за періодичною системою Д.І. Менделєєва).

3. Історична аналогія – метод, у якому від схожості соціальних явищ за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих явищ за іншими ознаками.

4. Соціальне моделювання – метод, що ґрунтується на вивченні не власне соціальних об’єктів, а їхніх моделей (наприклад, комп’ютерне моделювання як дослідження соціальних систем за допомогою ЕОМ).

5. Експертні оцінки – це кількісні оцінки процесів і явищ, що не піддаються безпосередньому вимірюванню. Цей метод базується на судженнях спеціалістів у різних галузях науки. Узагальнена думка експертів сприймається як найбільш вірогідне розв’язання проблеми.

Соціальне прогнозування виконує певні функції. Основними з них вважаються соціально-гносеологічна, функція розвідки, евристична, інтегруюча, запобіжна, інтенсифікуюча, нормативна, орієнтовна. Найважливішою сферою соціально-прогнозуючої діяльності є те, що вона дає розуміння історичної перспективи, дає змогу визначити напрям як соціально-економічного, так і духовного розвитку соціуму на тривалий час.