10. Що таке методологія наукового пізнання?

У науковому пізнанні істинним має бути не тільки його кінцевий результат (система наукового знання), але й шлях, що до нього веде, тобто метод. Кожна наука і наукова дисципліна має не тільки свій предмет, але і свою своєрідну систему методів, обумовлених їх теоріями, а зрештою, і специфікою предметів їх дослідження. Але спочатку про основні поняття.

Метод (греч. metodos) в найширшому смислі слова – «шлях до чого-небудь», спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не тільки в пізнавальній. Поняття «методологія» має два основні значення: 1) система певних принципів, прийомів і операцій, вживаних у тій або іншій сфері діяльності (у науці, політиці, мистецтві тощо): 2) вчення про цю систему, теорія методу.

Таким чином, метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є системою вказівок, принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретної задачі, досягненні певного результату в даній сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє (якщо це робити правильно) економити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом. Основна функція методу – регулювання пізнавальної та інших форм діяльності.

Проте неприпустимо впадати в крайнощі: а) недооцінювати або зовсім відкидати роль методу і методологічних проблем («методологічний негативізм»); б) перебільшувати, абсолютизувати значення методу, перетворювати його на якусь «універсальну відмичку» до всього і вся, у простий і доступний «інструмент» наукового відкриття («методологічна ейфорія»).

Різноманіття видів людської діяльності обумовлює багатообразний спектр методів, які можуть бути класифіковані за різними критеріями. Перш за все, слід виділити методи духовної, ідеальної (зокрема наукової) і практичної, матеріальної діяльності. Підставами для поділу методів науки на групи можуть бути: зміст об’єктів, що вивчаються, роль і місце методів у процесі наукового пізнання тощо.

У сучасній науці достатньо успішно «працює» багаторівнева концепція методологічного знання. У цьому плані всі методи наукового пізнання за ступенем спільності і сферою дії розділяються на такі основні групи:

1. Філософські методи, серед яких найбільш стародавніми є діалектичний і метафізичний (про них див. нижче). Але філософські методи не вичерпуються двома названими. Сюди відносяться також аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивістський, феноменологічний, герменевтика (розуміння) та ін. Робляться спроби з’єднати різні філософські методи.

2. Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і застосування в науці XX ст. Вони виступають як своєрідна проміжна методологія між філософією і фундаментальними теоретико-методологічними принципами спеціальних наук. До загальнонаукових найчастіше відносять такі поняття, як інформація, модель, структура, функція, елемент, система, оптимальність, вірогідність, нелінійність, нестабільність, самоорганізація та ін. На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які і забезпечують опосередкований зв’язок і оптимальну взаємодію філософської методології зі спеціально-науковим знанням і його методами. До загальнонаукових принципів і підходів належать: системний і структурно-функціональний, кібернетичний, імовірнісний, моделювання, формалізація, синергетичний підхід та ін.

3. Методи окремих наук, або часткові, – сукупність способів, принципів пізнання, дослідницьких прийомів і процедур, що вживаються в тій або іншій галузі науки, що відповідає основній формі руху матеріального світу. Це методи механіки, фізики, хімії, біології та гуманітарних (соціальних) наук.

4. Дисциплінарні методи, тобто система прийомів, що використовуються в тій або іншій науковій дисципліні, яка входить в яку-небудь галузь науки або виникла на стику наук. Кожна фундаментальна наука є комплексом багатьох дисциплін, які мають свій специфічний предмет і свої своєрідні методи дослідження.

5. Методи міждисциплінарного дослідження як сукупність ряду синтетичних, інтеграційних способів (виникли як результат поєднання елементів різних рівнів методології), направлених, головним чином, на стики наукових дисциплін.

Таким чином, у науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна, субординована система багатообразних методів різних рівнів, сфер дії, спрямованості тощо, які завжди реалізуються з урахуванням конкретних умов. При цьому для сучасної науки все більш характерним стає методологічний плюралізм – прагнення застосовувати найрізноманітніші принципи і прийоми дослідження в їх поєднанні та взаємодії.

Отже, підсумовуючи вчення про метод, зазначимо, що під методом у найзагальнішому значенні розуміють певний спосіб, прийом, шлях вирішення якоїсь проблеми чи задачі. Методи наукового пізнання – це сукупність правил і прийомів, які використовуються дослідниками. Наукові методи мають об’єктивний характер, основою їх формування є закономірності, закономірні зв’язки і відношення предметів. Філософське вчення, що досліджує методи пізнання, називається методологією.

Сучасна система методології науки досить різноманітна, як і сама наука. У методології наявна безліч класифікацій наукових методів, адже може йтися експерименту, обробки інформації (емпіричних даних), про методи побудови наукових теорій та їх перевірки, пояснення наукових результатів. Крім того, розрізняють методи емпіричного (вимірювання, експеримент, спостереження тощо) та теоретичного (методи формалізації, аксіоматичний, теоретичного моделювання та ін.) пізнання.

За сферою застосування методи поділяються на загальні і часткові. Часткові, спеціально-наукові, використовуються в окремих науках (наприклад, у математиці – метод математичної дедукції, у космології – метод радіоактивного розпаду, в економіці – метод економічного аналізу, економічної статистики тощо). Загальнонаукові методи використовують усі або майже всі науки. До таких методів залежать аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення й абстрагування, метод експерименту й аналогії, моделювання, формалізації, аксіоматичний метод та інші.