3. Що являє собою держава як соціальний інститут політичної влади?

Особливе місце в політичній системі суспільства посідає держава як основне знаряддя влади. Саме в державі концентрується вся система економічних, політичних, соціальних і духовних цінностей та інтересів різних людських спільнот.

Поняття “держава” сформувалось близько трьох тисячоліть тому. Наприклад, стародавня держава Урарту існувала в ІX–VІ ст. до н.е. У різні історичні епохи в поняття “держава” вкладався різний зміст. Стародавній грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Прихильник утопічного соціалізму англієць Томас Мор (1478 – 1535) розглядав державу як змову багатих проти бідних. Г. Гегель вважав, що держава – це образ і дійсність розуму, життя Бога у світі. А французький король Людовіг XІV (1638 – 1715) стверджував: “Держава – це я”. Цей вислів увійшов у історію як символ абсолютної державної влади.

В аналізі та визначенні суті держави є два підходи: позакласовий і класовий.

Позакласовий підхід знайшов відображення у низці теоретичних концепцій. Так, згідно з “патріархальною” теорією, яку обстоював Арістотель, держава походить від сім’ї, а влада монарха є продовженням влади батька в сім’ї (патріарха).

Теократична теорія стверджувала, що держава подарована людству Богом. Договірна теорія, яку поділяли Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та інші, виходила з положення, що держава виникла внаслідок угоди (домовленості) між людьми. Теорія “насильства” тлумачила виникнення держави завоюванням одного племені іншим. За “психологічною” теорією, виникнення держави зумовлено необхідністю панування однієї, сильнішої частини населення над іншою, психологічно слабшою.

Згідно з класовим підходом, держава виникла разом із поділом суспільства на класи. Вона формувалася в умовах зіткнення класів і ставала, як правило, організацією економічно-панівного класу. За допомогою держави цей клас ставав також і політично пануючим.

Прихильники класової теорії, до яких належали і марксисти, визначають державу як основний інститут політичної системи класового суспільства. Але слід зазначити, що в деяких країнах формування держави сприяло класовому розшаруванню суспільства. Такими країнами були Стародавній Єгипет і Вавілон, Стародавній Китай, Ізраїльське царство Давида, царство Урарту, Київська Русь та інші.

Більш того, у процесі історичного розвитку та подальшої демократизації суспільства держава набуває рис надкласової, загальнонаціональної організації, адже однією з найважливіших функцій держави є її здатність інтегрувати суспільство.

Таким чином, держава – це суспільне утворення, покликане захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи в разі необхідності спеціальні органи примусу.

За будовою держави різних історичних епох не схожі між собою. Але у них є певні ознаки, які так чи інакше притаманні кожній з них.

Загальними ознаками держави є:

1. Територія, що окреслена кордонами держави. Держава будується не за кровнородними чи релігійними ознаками, а на основі територіальної і часто етнічної спільності людей.

2. Формування публічної влади та її відокремлення від суспільства. У суспільстві формується спеціальний шар управлінців-професіоналів, численних службовців, які і складають публічну владу.

3. Суверенітет, тобто верховна влада, рішення якої обов’язкові для всіх громадян, організацій і установ. Тільки державі належить суверенне творення законів і норм, обов’язкових для всього населення.

4. Наявність закону. Усі видатні володарі і царі були насамперед законодавцями. Визначними законодавцями вважаються царь Соломон, афінський стратег Перікл, київський князь Ярослав Мудрий, французький імператор Наполеон та інші.

5. Право стягувати податки і збори з населення. Ці податки необхідні для забезпечення державної політики (оборонної, соціальної й іншої), а також для утримання численного державного апарату.

6. Обов’язковість членства в державі, наявність громадянства. На відміну, наприклад, від таких політичних організацій, як партія чи спілка молоді, перебування в яких не обов’язкове для населення, державне громадянство людина отримує з дня свого народження.

7. Наявність державних символів (герб, прапор тощо). Офіційний статус держави та її громадян закріплюється головним законом країни – Конституцією.

Визначення зазначених загальних ознак держави має не лише наукове, а й суттєве практичне значення. Особливо важливо це в міжнародних відносинах, оскільки держава є суб’єктом цих відносин. Тільки наявність ознак держави дає можливість тій чи іншій організації бути визнаною суб’єктом міжнародного права.

У сучасному міжнародному праві виділяють щонайменше три ознаки держави, а саме: територія, народ, який об’єднаний правовим союзом громадян (громадянством), і суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоча б над більшістю території та населення.

Відповідно до свого призначення держава виконує певні внутрішні та зовнішні функції.

Внутрішніми функціями держави вважаються: законодавча, політико-економічна, соціальна, національно-інтегративна, демографічна, освітянська, культурно-виховна, правоохоронна, екологічна, фіскальна.

До основних зовнішніх функцій держави можна віднести дипломатичну (установлення широких сталих економічних, політичних, культурних зв’язків з іншими державами) та оборонну функцію.

Систему організації верховної влади, порядок утворення її органів називають формою державного правління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархічну та республіканську.

Монархічна форма правління характеризується тим, що влада глави держави передається спадково. Така форма правління має кілька різновидів. Абсолютна монархія передбачає всевладдя глави держави (короля, царя, імператора) і відсутність конституційного ладу. Конституційна монархія обмежує повноваження глави держави Конституцією.

Республіканська форма правління передбачає виборність найвищої державної влади (парламенту, ради). Глава держави також обирається. Історії відомі два основні різновиди республіканської форми правління: президентська республіка і парламентська республіка.

За президентської республіки вагомою є роль президента в системі державних органів. Він одночасно є главою держави і главою уряду, посада прем’єр-міністра відсутня. Прикладом тут може бути США.

Парламентська республіка (Італія, Австрія, ФРН та ін.) визнає переважаючу роль парламенту й обраного ним уряду. Президент обирається або парламентом, або особливою колегією, що включає членів парламенту.

Як суб’єкт політичної влади, держава має свої форми устрою.

Форма державного устрою – це територіально-політична організація держави, що включає політико-правовий статус її складових частин та принципи взаємовідносин центральних і регіональних органів влади. Існують дві основні форми державного устрою: унітарна і федеративна.

Унітарна форма державного устрою – єдина, злита. Адміністративно-територіальні одиниці не мають політичної самостійності. Ознаками унітарної форми державного устрою є: єдина конституція, єдина система органів державної влади й управління, єдине громадянство, поділ на адміністративно-територіальні одиниці, де статус органів управління визначається загальнодержавними правовими нормами.

Україна – унітарна держава, але має певну особливість – наявність адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим).

Федеративна форма державного устрою складається з кількох державних утворень. Кожне з таких утворень має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів, своє громадянство. Поряд із цим установлюються єдині федеративні органи державної влади, єдина грошова одиниця, єдине громадянство. Федерація складається з певних державних утворень (штати, землі, республіки, провінції тощо). Прикладами федеративних держав можуть бути США, Австралія, Австрія, Росія, ФРН, Швейцарія та ін.

Існує і така форма державного устрою як конфедерація. У конфедерації кожен з її членів, зберігаючи державну самостійність, об’єднується з іншими державами у спільний союз. У наш час створити конфедерацію намагаються Росія і Білорусь.