3. Що пояснює філософський антропологізм л. Фойєрбаха?

Видатною постаттю в німецькій класичній філософії поряд з об’єктивними ідеалістами І. Кантом і Г. Гегелем є матеріаліст Людвіг Андреас Фойєрбах (1804 – 1872), який присвятив своїй світоглядній позиції низку праць: «До критики філософії Гегеля», «Думки про смерть і безсмертя», «Сутність християнства» та ін. На що вони вказують?

По-перше, Л. Фойєрбах був переконаним і послідовним матеріалістом. Він рішуче відійшов від ідеалістичного вчення Г. Гегеля, послідовником якого спочатку себе вважав. Адже Г. Гегель загальне (світовий дух) обґрунтовував настільки панівним над одиничним (явищами і предметами світу), що людське існування в загальному як самостійна одиниця буття фактично щезало, розчинялося в загальному. Тим самим мислення та буття не тільки ототожнювалися, а й навіть мислення ставилося вище буттєвості. Л. Фойєрбах же доводив, що мислення, як прояв духовності, є лише образом буття, субстратом реальності, панівним же є буття (природа).

По-друге, виходячи з первинності буття щодо духовного світу, філософ сформував власне уявлення про пізнавальний процес. У Л. Фойєрбаха він постає як результат людського досвіду, набутий через взаємодію чуттєвості та мислення. Тому людина є виразом цілісної тілесної чуттєвості та мисленнєвої духовності. Тобто людина, хоча і продукт еволюції природи, є особливим об’єктом буття, – це природа, наділена мисленням, духом, і через те вона постає над природою.

По-третє, як єдність чуттєвого і природного, людина у Л. Фойєрбаха – це єдиний, універсальний і вищий предмет філософії. Але ця людина для нього – істота психофізіологічна. Це водночас і матеріальний об’єкт (продукт еволюції природи), і мислячий суб’єкт, який може активно діяти. Ось так формувався антропологічний принцип у визначенні людського буття.

У цілому антропологічний матеріалізм Л. Фойєрбаха зводить людину лише до біологічного рівня, не вбачаючи в ній соціальних рис. Але у філософії, та й взагалі у гуманітарному знанні, це був значний крок у пізнанні людини, оскільки на той час панували міркування, далекі від істини.

В оцінці людини, розумінні її місця у світі Л. Фойєрбах рішуче відійшов як від теологічної, так і механістично-раціоналістичної точок зору, що переважали на той час у філософії, а відповідно – у всьому гуманітарному знанні. Тоді була, наприклад, досить поширеною теза Б. Спінози про людину як машину, що повністю підпорядкована зовнішнім умовам життя (необхідності), тобто сповідувався фаталізм, приреченість її долі. А трохи пізніше представники так званого «вульгарного» матеріалізму, як німецький лікар Л. Бюхнер, зводили людське існування до рівня тваринного світу. Тим самим людське життя позбавлялося свободи вибору, моральності, чим відкидалося філософське розуміння людського буття, а залишалося лише природознавство.

Л. Фойєрбах розглядав природу як головну умову появи людини у світі. У працях філософа природа постає як живий організм, який, еволюціонуючи, породжує різні форми живого, в тому числі і людину. Ось чому філософія, як і наука в цілому, мають розкривати природу людини, основу життя якої становить духовність.

По-четверте, Л. Фойєрбах визначав головною справою у філософії свого часу боротьбу з марновірством і вірою в надзвичайне. Філософію і релігію він уважав взаємно-виключними світорозуміннями. Філософія базується на реаліях буття. Релігія ж постає як результат безсилля людини перед стихіями світу. Замість активної їм протидії, віруюча людина покірливо покладається на милостивість придуманої нею ж міфічної зверхсили. Не вона, а самі люди мають утворювати справедливі відносини між собою.

Так, Л. Фойєрбах започаткував «філософію діалогу». Люди, як уважав, можуть досягти взаєморозуміння у всякій ситуації, в кожному з людей має бути не лише «Я», а й «Ти». Релігія цього дати не може, оскільки в ній простір людського буття займає бог. Тому релігію слід замінити загальною любов’ю. Лише любов спроможна по-справжньому об’єднати людей.

Таким чином, Л. Фойєрбах ставив людину в центр філософування, але більш ґрунтовно його ідеї розвинули основоположники марксизму. Вони в подальшому розгорнули матеріалістичні тенденції німецької філософії.