7. У яких формах існує суспільна свідомість?

Крім своїх рівнів суспільна свідомість містить у собі певні форми. Різноманітність форм суспільної свідомості обумовлюється багатьма чинниками.

По-перше, складністю суспільного буття. Основні сфери суспільного буття відбиваються відповідними формами суспільної свідомості.

По-друге, способом відображення суспільного буття. Один і той самий об’єкт людина намагається пізнати з різних сторін. Наприклад, відносини між людьми можна розглядати в моральному, правовому, політичному, естетичному і навіть у релігійному аспектах.

Кожна з форм суспільної свідомості виникає як наслідок суспільних потреб. Так, мораль і мистецтво виникли разом із появою суспільства. Політична та правова свідомість виникають тоді, коли з’являється держава. Унаслідок певних потреб виникає наука як форма суспільної свідомості.

Яка ж специфіка основних форм суспільної свідомості?

Політична свідомість – це відображення політичних відносин; сукупність ідей, концепцій, поглядів, політичних установок, за допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси певних соціальних спільностей (класів, політичних партій, націй, держав).

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість.

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлюються, гарантуються і зберігаються державою з метою регулювання суспільних відносин.

Правова свідомість – це сукупність ідей, теорій, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

З правовою свідомістю тісно пов’язана моральна свідомість.

Мораль – сукупність історично обумовлених правил, норм, звичаїв, принципів співжиття і поведінки людей. Моральні норми – це вимоги і заборони, яких повинна дотримуватись людина.

На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах. Вони спираються на силу громадської думки, виховання, традицій тощо. Структурно мораль включає такі компоненти, як моральна свідомість, моральні відносини і моральна практика. Основним компонентом моралі є голос совісті. Не бажання мати користь з чогось, не страх, а саме совість визначає моральність чи аморальність певного вчинку.

Загальнолюдська суть моралі була висловлена ще в “золотому правилі” давнього мудреця Конфуція: “Ніколи не чини іншому такого, чого ти не хотів би, щоб це чинили тобі”. Основними загальнолюдськими нормами моралі вважаються шанування людського життя і гідності, шанування іншого способу життя, доброзичливе ставлення до людей, чесність, працелюбність, дбайливе ставлення до тварин, до природи тощо.

Моральна свідомість існує у вигляді духовних цінностей як уявлень про добро, честь, віру, надію, любов, у вигляді норм, що виражені у кодексах, заповідях, прислів’ях, а також у вигляді знань, що розкривають і обґрунтовують ці норми та цінності.

Естетична свідомість – це відображення об’єктивної дійсності в художніх образах. На відміну від наукового пізнання, що відображає світ у формі логічних понять, естетична свідомість відображає світ у формі образів, що викликають емоційну реакцію.

Естетичний образ будується за законами естетики і виступає основною формою естетичної свідомості. Він формує певний життєвий настрій.

Взірцем естетичної досконалості, що формується у процесі освоєння дійсності за законами краси, є естетичний ідеал. Як всеосяжне мірило естетичного відношення людини до дійсності, ідеал стає найвищим критерієм оцінки предметів і явищ – чи прекрасних, чи потворних.

Прекрасним називають таке поєднання певних частин у ціле, яке дає людині естетичну насолоду і задоволення від взаємодії з ним. Воно характеризує явища, які мають вищу духовну цінність.

Протилежним поняттю “прекрасне” є поняття “потворне” як почуття і усвідомлення людиною того, що здатне викликати відразу.

Ключовою цінністю естетичної свідомості визнають красу як символічне чуттєво-емоційне вираження відповідності реальності певному ідеалу.

Краса (гармонія) завжди визнавалася благом. Але різні епохи, різні цивілізації мають різні канони краси. Здатність виявляти красу виховувалась через формування почуття насолоди від споглядання та переживання прекрасного. Так, за допомогою сформованого почуття про гармонійне поєднання окремих звуків у мелодію, кольорів у картину тощо людина набуває здатності викликати у себе певні емоції (сум, веселий настрій, внутрішнє піднесення та ін.).

Історична відносність почуттів прекрасного і потворного наочно виявляється у примхах моди, взаємозаперечних ідеалах краси різних епох і цивілізацій. Наприклад, серед деяких африканських народів існують ідеали жіночої краси, згідно яких жінка стає красунею лише за умови, що вона важить не менше 160 кг., а вага першої красуні племені сягає близько 240 кг.

Отже, прекрасне для людини є джерелом естетичної насолоди, радості від створення гармонії, у який кожна складова частина перебуває на певному (необхідному) місці. Без цієї гармонії порушується цілісність предмета чи явища, виявляється його неповнота, незавершеність.

Важливе місце в духовному житті людини і суспільства посідає релігія та релігійна свідомість.

Релігійна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, ідей, теорій, пов’язаних із вірою в надприродне.

За різноманітними проявами буття релігія бачить творця – бога:

- у християн – Трійцю;

- в іудаїзмі – Ягве;

- в ісламі – Аллаха;

- в індуїзмі – Брахму, Вішну, Шиву.

Як і наука, релігійна свідомість охоплює весь світ. Як і мораль, вона оцінює людські стосунки. Як і мистецтво, охоплює світ естетичного.