3. Що таке містика хх століття?

Ірраціональний напрям у новітній філософії доповнює містичне світобачення. Містика, як і релігія, ґрунтується на вірі у надприродні сили. Але якщо релігійне життя передбачає повну підлеглість віруючих надприродному, то містика намагається безпосередньо залучити його (у вигляді духів, примар, космічної енергії тощо) до реалізації своїх потреб і намірів.

Наприклад, у 10–30-ті роки ХХ ст. була досить популярна теорія і практика психотрансмутації. Один з її авторів Г. Гурджієв створив систему фізичних і психічних вправ, що нібито допомагають установити контакти з космічними силами через досягнення “психотрансмутації”. А російська письменниця О. Блаватська організувала теософське товариство, члени якого сповідували “містичний космізм”.

Водночас існували й антигуманні містичні рухи. Так, на початку ХХ ст. активно діяв Мюнхенський гурток, що пропагував повернення до “темної старовини”, “сили екстазу” з метою пробудження “одкровення крові”, “масової самосвідомості”. Багато з цих думок використали німецькі фашисти. Наприклад, нацистський ідеолог А. Розенберг у книзі “Міф ХХ століття” застосував їх для обґрунтування зверхності арійської раси, всемогутності “нордичних героїв”, які підкорять увесь світ, тощо. Повіривши в це, гітлерівські поплічники вчиняли страшні злочини проти людства.

Але це не означає, що всі містичні вчення були антигуманними. Цікавим за змістом був спалах містики в 60-ті роки. Він пов’язаний із виникненням “контркультури” в молодіжному русі. Їй властивий анархізм, несприйняття цінностей “суспільства ситих” (буржуазії). Увійшли в моду згадані раніше вчення Г. Гурджієва, О. Блаватської та хорвата Р. Штейнера. Останній у першій половині XX ст. заснував антропософське товариство, одним із завдань якого, крім містичних тлумачень проблем буття, була критика негативних наслідків сучасної цивілізації. У результаті у 60-ті роки серед молоді на Заході виникли різні течії протесту проти суспільних цінностей. Набули популярності блукання по світу, відмова від існуючих правил життя, моральних устоїв (“хіппізм”). Уважалося, що для досягнення “містичного стану” слід уживати наркотичні речовини тощо.

Елементи містицизму, як і ірраціоналізму взагалі, в західній філософії існують і тепер. Вони проникають і в нашу країну у вигляді астрологічних теорій, моди на незвичайну поведінку молодих людей, віровчень різноманітних екзотичних релігійних сект і та ін.

4. Що таке сучасна релігійна філософія?

Релігія в усі часи значно впливала на життя людей. Нині її підґрунтя в країнах Заходу, як і раніше, становить традиціоналізм, тобто теоцентризм. Завжди визнавався і визнається пріоритет віри над розумом. Проте з другої половини ХХ ст. відбувається чітко продумана переорієнтація релігії в питаннях пояснення світу і сенсу людського життя, у ставленні до науки, мистецтва тощо. Знаменним щодо цього став ІІ Ватиканський собор (1965), де було ухвалено конституцію під назвою “Церква у сучасному світі”.

Відповідно до цього католицизм, що об’єднує майже 2 млр. віруючих, змінює правила свого життя.

Католицька церква у ХХ ст.: офіційно вибачалася перед наукою за переслідування, що чинилися раніше; запропонувала всім іншим релігіям зосередити зусилля на збереженні миру на землі, засудженні тероризму та інших форм насилля; закликає виявити реальну турботу про населення бідних країн, усіх знедолених.

Ці ідеї – головна тема роздумів філософів-католиків: Ж. Марітена, Є. Жильсона, Г. Марселя, Т. де Шардена, а також філософів іудаїзму (М. Бубера), ісламу (М. Ікбали) та ін. Особливо впливовими стали заклики до миру, соціальної справедливості, взаємопорозуміння і високої моральності папи Івана-Павла ІІ (1921 – 2005). Він – філософ за освітою, і мав ім’я у миру Кароля Войтили. Його переконання і дії справді були глибоко гуманними. Він пропагував їх у численних проповідях і філософських працях, у ряді п’єс, поезій, статей та інших творах. Його рішення і діяльність впливали на життя в усьому світі.

Суттєві зрушення відбуваються в релігійному житті і світогляді багатьох народів Азії та Африки.

По-перше, більшість країн азійського та африканського континентів лише в ХХ ст. здобули політичну незалежність. І хоча деякі з них здійснили карколомний злет до вершин економічного розвитку, більшість народів залишаються слаборозвиненими.

Як правило, в цих країнах влада знаходиться в руках релігійних діячів, які ревно оберігають первинні релігійні основи. Тим самим вони утримують свої народи на середньовічному рівні життя. Так, мусульманські ортодокси вважають, що ідея суспільного прогресу є ворожою ісламу. А буддисти та індуїсти дотримуються позиції циклічності розвитку: за законом сансари початок циклу існування сущого є його вершиною, а в подальшому відбувається занепад. Тому чекати чогось кращого в житті – безнадійна справа.

По-друге, антиподом ортодоксії та фундаменталізму є модернізм. Його представники виступають за обмеження впливу релігії на суспільне життя і зведення її до особистої справи кожного. Вони також налаштовані на відмежування релігійного життя від держави, тому по-своєму тлумачать релігійні догмати. Є й прибічниками освіти населення і впровадження наукових досягнень.

Частина модерністів в основному спираються на місцеві культурні традиції, але значна їх кількість пропонує не обмежуватися власним історичним шляхом розвитку, а орієнтуватися на Захід. Нерідко з’являються заклики в усьому копіювати європейський спосіб життя на шкоду національним традиціям.

По-третє, більш привабливими для населення (яке фактично все віруюче) є релігійно-реформаційні ідеї. Вони спрямовані і на підтримку релігійної віри і водночас на активізацію всіх сфер суспільного життя (освіти, науки, мистецтва, підприємництва тощо).

У кожній східній релігії своєрідно відбувається процес заміни “зовнішньої” релігійності населення “внутрішньою”. Спрощуються релігійні обряди та дії (відмова від принесення жертв богам в індуїзмі, від виконання ритуальних вправ у буддизмі та ін.). Натомість звертається увага на сприйняття віри душею і серцем.

Так, засновник реформації в індуїзмі Раммохан Рой почав пропагувати антиобрядову іпостась Упанішад. Його послідовник Дебендранашх Тагор увів присягу для членів своєї общини “Брахмо самадж”, що зобов’язує їх не бути ідолопоклонниками, а шанувати бога лише любов’ю. В Японії релігійна реформація просувається через появу “нових релігій”, які розбудовуються з використанням сучасних засобів інформації, музики, мистецтва та наукових знань.

Не обминула реформація й іслам. Тут також іде боротьба за спрощення обрядів, а отже, за позбавлення впливу релігії на світське життя.

Таким чином, у світі посилюється вплив науки й освіти, раціоналістична тенденція у світорозумінні і формуванні людського життя.