Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1 Основні класифікації юридичних термінів.docx
Скачиваний:
85
Добавлен:
08.03.2016
Размер:
38.34 Кб
Скачать

7

1 Основні класифікації юридичних термінів

Термінологічний склад мови – це складне утворення, структура якої містить підсистеми, що виділяються за різними критеріями:

1. За вживанням у різних сферах спілкування:

· загальнонаукові – терміни, що використовуються в різних наукових дисциплінах і виражають спеціальні поняття широкого профілю (процес, фактор, залежність, функція),

· міжгалузеві – терміни, що мають невелику продуктивність і вільно використовуються в різних галузях наукових знань (лінгво-юридичні: термін, дефініція, поняття),

· вузькоспеціальні терміни – виражають поняття окремої дисципліни (юриспруденція: правозастосування, досудове слідство, досудове розслідування).

2. За внутрішньою структурою терміни кожної галузі знання являють собою певні структурні типи (терміномоделі). Ядро кожної терміносистеми – слова-терміни, які є основою для творення складних термінів:

· однокомпонентні,

· багатокомпонентні (двокомпонентні, трикомпонентні, багато-компонентні).

Терміни-словосполучення творяться за відповідними продуктивними моделями, які можна класифікувати за морфологічним типом головного слова:

· субстантивні словосполучення (судове слідство, тяжкий злочин, криміналістична експертиза);

· дієслівні словосполучення (віддавати під суд, порушувати судову справу).

Багатокомпонентні терміни поділяються на прості (права людини, оголошення померлим) і складні (правове регулювання ринку цінних паперів, матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського підприємства).

3. За позамовними зв’язками лексичних одиниць (тематичні групи термінів). Класифікація дуже широка й визначається критерієм, актуальним для дослідника.

4. За семантикою:

· Однозначні.

· Багатозначні: конституція, право (4), вина, кредит, суд (3).

5. За власне лінгвістичними показниками (характером смислових відношень між лексичними одиницями):

· Родо-видові відношення (юрист – адвокат).

· Синонімічні (правознавство – юриспруденція, кримінальний – карний).

· Антонімічні (обвинувачення – захист, законно – незаконно).

6. Генетична класифікація термінів.

Конкретні термінологічні системи поповнюються за рахунок різних мовних засобів.

1. Основа багатьох термінологій – слова літературної мови (закон, злочин, держава, право).

2. Діалектні слова, наприклад: цеп.

3. Терміни, запозичені з інших мов разом з реаліями і поняттями, що вони позначають, наприклад: юнкер, гауптвахта, штурм, батальйон, лафет — військова термінологія, запозичення з німецької і французької мов; адвокат, акт, інавгурація, конституція, політика, юстиція — юридична термінологія, латинські та грецькі запозичення.

4. Деякі терміни з'являються а) у результаті калькування — перекладу відповідних іншомовних термінів: народовладдя – демократія, міжнародний - інтернаціональний), б) шляхом транслітерації (побуквений спосіб відтворення слів, написаних за допомогою однієї алфавітної системи, засобами іншої алфавітної системи): аудит (англ. audit), депозит (англ. deposit), в) шляхом трансфонування (відтворення звучання слова): менеджмент (англ. management), леверидж (англ. leverage).

5. Нові терміни створюються штучно на базі слів рідної мови або запозичень шляхом додавання до твірної основи тих або інших афіксів (морфологічний словотвір), наприклад: векселедавець, кримінально-виконавче право, латентна злочинність.

Юридичні терміни зазвичай поділяються на загальновживані (такі, що мають в праві таке ж значення, що і в побуті, й такі, що застосовуються в праві в специфічному значенні), суто юридичні та спеціальні. Під загальновживаними термінами ми, як правило, розуміємо слова, що використовуються в побуті (саме до них висувається вимога бути „загальнозрозумілими та доступними”). Під суто юридичними - розуміють терміни, які є винаходом юристів і які застосовують­ся лише в правових актах. Під спеціальними - розуміють терміни, що використовуються в інших, ніж право, галузях знань(економіка, фінанси, техніка і т.п). Інколи окремо виділяють іншомовні терміни, оскільки доцільність їхнього застосу­вання в законодавстві потребує окремих зауважень.

Загальновживані терміни Щодо застосування загальновживаних термінів слід зробити ряд зауважень.Терміни, які мають загальне застосування, в законодавстві можна застосовувати лише там, де їхнє значення очевидне й однозначне і не допускає неясності та сумнівів. Неюридичні терміни, які мають загальне застосування, як правило, повинні застосовуватися в їхньому власному і прямому значеннях і тому не потребують визначень; проте у випадках, коли в них вкладається інший зміст, вони повинні бути обов’язково пояснені.Наприклад звичайне розуміння слова «село» в законі про адміністративно-територіальний устрій може вимагати окремого пояснення, оскільки село у десять дворів чи тисячу дворів( у сто чи десять тисяч осіб населення ) може або бути самостійною адміністративно-територіальною одиницею, або входити до складу іншої. Аналогічна ситуація із поняттям «вагітна жінка». Для різних цілей може вимагатись певне уточнення. Для того, аби ідентифікувати фізіологічний стан, цього терміну достатньо, але наприклад для призначення певних соціальних виплат, до цього має бути додано вимогу щодо кількості тижнів вагітності. Особливу увагу необхідно приділити саме прямому значенню терміна, оскільки багато слів чи словосполучень у переносному значенні щільно ввійшли в повсякденну мову і є „загальнозрозумілі й доступні”, проте їхнє використання в законі неприпустиме. Якщо загальновживані терміни, що використовуються в законопроекті, мають кілька змістів або зміст, що відрізняється від загального, в тексті закону слід вказати, який зміст надається терміну, з тим щоб забезпечи­ти правильне тлумачення закону.Наприклад, не потребують пояснень загальновживані терміни, що застосовуються в праві в тому ж значенні, що й у побуті (чоловік, жінка, вибори, вбивство). Натомість обов’язкового визначення потребують поняття, взяті з побуту, і які набули в праві спеціального значення (чоловік(сімейний стан), захист(у суді), потерпілий(учасник процесу), скарга(процесуальний документ)).

Спеціальні терміни В законодавчих актах можливе застосування спеціальних термінів, тобто запозичених законодавцем із не юридичних ділянок знань, що мають визначене специфічне значення. Але при цьому спеціальні терміни слід застосовувати лише в межах необхідності і у випадку, якщо акт має відносно вузьку сферу застосування. Коли ж акт стосується всього суспільства або значної його частки, то кожен спеціальний термін повинен бути роз’яснений в самому законі. Це особливо важливо коли мова йде про акти, які є досить специфічними - податковий закон, бюджетний закон, але водночас такими, що застосовуються широким колом суб’єктів, у тому числі тих, що не мають вищої спеціальної освіти у тих галузях , з яких було взяти спеціальні терміни.

Спеціальні терміни, необхідні для урегулювання конкретного виду (сфери) суспільних відносин, використовуються у нормативних актах тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальній сфері. Не рекомендується замінювати спеціальні правові терміни словесними визначеннями, оскільки це значно ускладнює розуміння тексту закону, а лише давати визначення терміну у формі, зрозумілій читачу закону.

Цілком виправданим є використання спеціальної термінології в законодавчих актах, які регулюють фінансові та кредитно-грошові відносини.

Існують також суто юридичні терміни (правоздатність, дієздатність, позивач). Вони вільно використовуються законодавцем і, як правило, мають чітко визначений зміст та обсяг. При застосуванні таких термінів, однак, на сьогодні існує проблема перекладу деяких законодавчих термінів з російської мови. Довгий час в українському законодавстві, яке в Радянському Союзі формувалось за рахунок основ законодавства, що ухвалювались союзними органами, домінували впливи саме російської юридичної школи і щоби законодавство українською мовою якомога ближче відповідало союзному законодавству, яке приймалось російською мовою, у ньому почали з’являтись терміни, що є відвертою калькою з російської мови. Такі терміни уже є ніби й усталеними, проте мовна природа їх не відповідає природі української мови та українській мовній традиції.Саме тому, на наш погляд з переглядом нормативно-правових актів слід поступово відходити від «чужорідних» для української мови юридичних термінів.

4.1.2. Запозичена лексика як засіб найменування правничих понять

Точність змісту текстів у правовій сфери не завжди досягається за допомогою мовних засобів сучасної української літературної мови. Часто укладач змушений використовувати запозичену іншомовну термінологію. Запозиченими називають слова, які увійшли до української мови з інших мов світу. Запозичення за своєю суттю є звичайним явищем. Українська мова сприйняла не одну хвилю таких слів: запозичені слова збагачують і вдосконалюють її лексику.

Іншомовна лексика потрапила до словникового складу української мови внаслідок політичних, військових, торговельних, науково-культурних контактів з іншими народами. Чимало запозичень прийшло до нас у ІХ–ХІ ст. із давньоруської мови: злодій «злочинець», злодейство крадіжка, злочин, жалоба, тяжа офіційна заява до суду, суд у значенні «судовий вирок», «присуд», пізніше «орган правосуддя», казнити, сказнити, показнити карати, покарати і т. д. Із давньоукраїнської юридичної термінології сучасна українська літературна мова успадкувала такі слова-терміни: апелювати, касувати, позва, позивати, апробувати – «підтвердити», апробація, брати опит – «допитувати», арештувати тощо.

Київська Русь мала жваві політичні й культурні зв’язки з Візантією, завдяки чому до української мови потрапила чимала кількість грецьких лексичних одиниць: академія, кафедра, демагогія, демократія. Пізніше через латинську та європейські мови проникли до нас такі запозичення з грецької мови, як амністія, автономія, автоматичний, дактилоскопія, клептоманія, наркоманія тощо.

Проте найбільше запозичень в українській мові – це латинізми. Латинізми є однією з основних ознак законодавчих текстів. Латинізми проникали в українську мову у Х–ХV ст. через грецьку мову, у ХV–ХVІ – через польську, а з XVII ст. – через німецьку та французьку. Багато латинізмів – атестація, апеляція, арешт, афект, адвокат, документ, конституція, кримінологія, міліція, нотаріус, юстиція тощо – настільки міцно ввійшли до складу юридичної лексики сучасної української мови, що носії мови дуже часто забувають про її латинське походження та сприймають як рідні українські слова.

Навчання латинській мові ще з часів античності в Західній Європі і до XVII ст. було обумовлено практичною потребою, оскільки ця мова була мовою не лише католицької церкви, але й дипломатії, науки, адміністративної та судової практики, міжнародної торгівлі, європейської літератури. Латинська мова до появи і розвитку національних літературних мов у Західній Європі майже цілковито панувала як літературна – письмове та усне володіння латиною було необхідною рисою будь-якої освіченої людини. У середньовіччі вона набула значення міжнародної юридичної мови: нею писали правові акти раннього Середньовіччя. Латинською мовою викладали римське право. Багато юридичних понять, які вперше було розроблено в римському праві, пізніше перейшли в лексику законодавства інших держав. Наприклад, укладач «Руської правди» керувався візантійськими правовими поняттями, які прийшли з римського права. Пізніше латинська мова втратила своє значення і в законодавстві, оскільки закони почали видавати національними мовами або перекладати з латини на національну мову.

Багато слів грецького та латинського походження стали інтернаціональними. Інтернаціоналізми – це запозичені слова з тим самим значенням з одного джерела в кілька мов, близьких за походженням. Це такі слова, як асоціація, бізнес, бюрократія, дедукція, демонстрація, індукція, еволюція, класифікація, мораль, штаб. Вживання інтернаціональної лексики в юридичних текстах зумовлене схожістю правової форми різних держав, розвитком міжнародно-правового спілкування між державами.

Окрім термінів латинської мови, в законодавчих текстах XVI – першої половини XVII ст. широко вживали терміни західноєвропейських і слов’янських мов. Писемні пам’ятки того часу засвідчують поступове нагромадження в адміністративній і правовій сферах української мови полонізмів і чехізмів. Переважно через польську мову до української потрапило багато юридичних термінів латинського атестація, вирок, документ, дублікат, екзекуція, полковник, скарга, апеляція, реляція, контроверсія, універсал, інквизиція та чеського походження поводи – «позивач», вина пенежная – «грошовий штраф», позов, право у значенні «суд» і «процес», шкоди оправити – «відшкодувати» тощо.

З кінця XVII до складу української лексики через російське посередництво ввійшла велика кількість інтернаціональних слів європейського походження, в основному це військова лексика: атака, артилерія, дивізія, контр-адмірал, кабінет, офіцер, генерал, солдат, обер-прокурор тощо. Наприкінці XVIII ст. в українську мову входить багато французьких арбітраж, гарантія, прокурор, шантаж, німецьких дезорієнтувати, фальсифікувати та англійських слів, зокрема і в американському варіанті в основному, це не юридична лексика, а позначення нових загальновживаних понять.