7. Яка суть «природного» і «штучного» світів?

Американський дослідник Г. Саймон пропонував дивитися на дійсність як на «світ штучного» і «світ природного». В епоху загального застосування науки у виробництві, коли ми все більше замикаємося у «світі штучного», розрізнення цих двох світів, виявлення їх специфічних закономірностей і больових точок взаємопроникнення досить актуальне.

Світ природного, природа є історично першою передумовою виникнення людини і людської діяльності. Природа – це даність об’єктивна, вона первинна. Ця форма буття природи існувала «до появи людей», існує «ззовні» і незалежно від нашої свідомості. При цьому, проте, виникає парадокс – про природні процеси і стани природи мислить і веде мову саме людина. Про початкову первинність природи і незалежність її від людини свідчить сама людина, хоча для природи «бути» зовсім не означає «бути сприйманою» людиною. Природа об’єктивно реальна і первинна не тільки в генетичному, але й в актуальному сенсі: без неї неможливе життя і діяльність людини взагалі.

Інша особливість світу природного пов’язана з буттєвою відмінністю між природою в цілому й окремими її елементами. Природа в цілому нескінченна в просторі і часі, вона, еволюціонуючи і змінюючись, була, є і буде. Ця унікальна особливість не властива окремим речам, станам і процесам природи. Їх буття завжди переходить в небуття. І коли буття окремої речі припиняє своє існування і поступається місцем небуттю, – це зовсім не означає припинення буття природи в цілому.

Друга, антропологічна, олюднена, рукотворна природа, що зветься «світом штучного», є історично молодшою, ніж «перша природа», але не менш складною. У речах «другої природи» предметними є праця, знання і культура людини, вони призначені для виконання функцій забезпечення життєдіяльності людей і тому з самого початку телеологічні, тобто доцільні. Штучне, перш ніж функціонувати, повинно бути створене, спроектоване і введене у процес існування людиною. А ось розвиток природи підпорядкований природно-історичній закономірності і не терпить передзаданості і наперед поставленої мети.

Ще К. Маркс зазначав, що буття другої природи не можливо зрозуміти за логікою її саморозвитку. «Природа не будує ні машин, ні локомотивів, ні електричних сельфакторів тощо. Все це – продукти людської праці, природний матеріал, перетворений на орган людської волі, що володарює над природою, або людської діяльності в природі. Все це – створені людською рукою органи людського мозку, упредметнена сила знання», – наголошував він.

Буття предметів другої природи, «світу штучного» є єдність природного матеріалу й опредмеченого духовного (ідеального) змісту. Воно відповідає опредмечуваній діяльності людей і має соціальне призначення. Перед подальшими поколіннями така реальність є заданою і посланою.

Перша природа – це нескінченне нескороминуще буття, де існування людини, людської цивілізації і навіть людства є скороминущим моментом. Друга природа – світ штучного – пов’язана з простором і часом людського існування. В процесі історичного розвитку відбувається перехід від примату природного базису суспільного виробництва – землі, що відіграв і визначав провідну роль ще при феодалізмі, до примату штучного базису – промислового виробництва, що домінує при капіталізмі.

Перша природа теоретично освоюється фундаментальними законами природознавства. В її пізнанні переважають процедури аналізу. У світі штучного важливим є завдання синтезу. Логіка «інженерного синтезу» навряд чи може виявитися такою ж ефективною в питаннях природного наукового аналізу. Закони природи химерні, а іноді й конфліктно переплітаються з перетворювальними діями людей, зіштовхуючись з їхніми корисливими інтересами. Тому між двома світами можуть виникати не тільки відносини самоузгодженості й гармонії, але й протистояння та конфлікту. Сьогодні такий конфлікт проявився у вигляді екологічної й енергетичної проблеми. Нині суттєво важливим є завдання розробки теорії конструювання або основ методології створення «світу штучного», що включає і загальну теорію управління, і теорію організації, і теорію систем. Виявляючи специфіку «світу природного» і «світу штучного», важливо розуміти нерозривну єдність цих двох світів, їх непереборний своєрідний симбіоз.