5. Як співвідносяться необхідне і випадкове в розвитку суспільства зі свободою людини?

В історії діють люди, що наділені волею, свідомістю, пристрастями. З цього випливає, що розвиток суспільства постає як єдність двох тенденцій – свідомості та стихійності. Основними ознаками свідомого використання суспільних законів є:

1) адекватне відображення цих законів;

2) планування суспільного розвитку і передбачення його результатів;

3) збіг поставлених цілей і реальних результатів діяльності.

Ознаками стихійності суспільних процесів можна вважати:

1. незнання об’єктивних законів;

2. хаотичність дій суб’єктів соціального розвитку;

3. непередбачуваність і неконтрольованість наслідків людської діяльності;

4. невідповідність поставлених цілей досягнутим результатам.

У цілому, це буде орієнтація не на закономірне, а на випадкове.

Чим обумовлена випадковість у розвитку суспільства і яку роль вона відіграє? Часто-густо випадковість стає формою прояву історичної необхідності, формою реалізації закономірності. Вона може бути способом перетворення можливості на дійсність.

Необхідність у суспільстві, як правило, діє у вигляді стихійної сили, що прокладає собі шлях через безмежну кількість випадковостей. Вона виявляє себе лише як кінцевий результат діяльності.

Випадковість виражає зовнішню зумовленість явищ, те, що може статися або й не статися, відбутися в той чи іншій спосіб. Як правило, вона з’являється в точці перетину подій і процесів, кожна з яких має необхідний характер. У конкретному суспільному житті будь-яка подія в один і той же час, але в різних відношеннях є і необхідною, і випадковою. Ця подія має як необхідні, так і випадкові аспекти в їх взаємопроникненні.

Виникнення синергетики та поширення її принципів на людську історію привело до встановлення глибинної єдності та взаємопроникнення необхідності та випадковості. Необхідність реалізує себе між точками біфуркації (розгалуження траєкторії руху). А у самих точках біфуркації найбільш яскраво проявляється випадковість і людська свобода. Саме тут відбувається «вибір» соціальною системою варіантів свого подальшого розвитку.

У розвитку соціальних систем завжди буває так, що те, що відбулося могло й не відбутися, а натомість, могло відбутися щось інше. Уявлення про “лінійну” підпорядкованість суспільного розвитку об’єктивним законам, що нібито діють автоматично, змінюються “нелінійністю” соціальної динаміки.

Закономірності соціальної динаміки за своєю суттю є законами людської свободи. Людина як суб’єкт діяльності має обрати одну з багатьох альтернативних можливостей свого майбуття. У цьому виборі – і свобода, і відповідальність людини.

Свобода як діяльність на основі пізнаної необхідності носить різноманітний характер. Але сутність її одна – вибір із безлічі можливих варіантів. Людина не є вільною у виборі об’єктивних умов своєї діяльності, проте вона має певну свободу у виборі цілей і засобів їх досягнення. Отже, свобода не є абсолютною, вона відносна. Свобода реалізується шляхом вибору людьми тих можливостей, які здаються їм найбільш реальними.

Основними видами свободи є:

• зовнішня свобода як можливість практично змінювати умови життя;

• внутрішня свобода як уміння зберігати сміливість думки за будь-яких умов і нести відповідальність за свої дії;

• свобода дії як реальна можливість людини не бути фізично заблокованою для здійснення певних дій.

За своїми проявами свобода може носити негативний характер, бути «свободою від чогось» (від нагляду, скерувань, обмежень, примусу та ін.).

Свобода може мати позитивний характер, коли на основі знання закономірностей розвитку предметів і явищ, уміння оцінити ситуацію і змінити її у прогресивному напрямку.

Можна виділити і вірогідний характер свободи як можливість вибору з певної сукупності варіантів, результати яких непередбачувані.

Свобода вибору не існує окремо від відповідальності, яка є мірою відповідності поведінки особи, соціальної групи, колективу, етносу, держави наявним вимогам, суспільним нормам, правилам співжиття, правовим нормам. Це співвідношення обов’язку і міри його виконання.

Основними складниками вибору і відповідальності суб’єкта є:

• усвідомлення необхідності діяти відповідно до суспільних вимог і норм;

• передбачення наслідків вибору, рішень і дій;

• критичність і контроль за своїми діями, урахування їх наслідків для інших людей;

• прагнення до саморегуляції в соціумі;

• самозвіт і самооцінка вибору та дії;

• готовність відповідати за свій вибір.

Таким чином, можна зробити такі висновки з теми:

1. Сучасна соціальна філософія є узагальненою соціально-філософською думкою, що ґрунтується на теоретичних надбаннях, здобутих багатовіковою людською практикою. Вона відображає суспільство як об’єктивно-суб’єктивний процес розгортання людської життєдіяльності.

2. Соціальна система розглядається як певна цілісність суспільства, що поєднує індивідів різноманітними зв’язками, відношеннями. Цілісність характеризується такими властивостями, як самодіяльність, самоорганізація, саморозвиток, самознищення і самодостатність. Перші чотири властивості притаманні не лише суспільству в цілому, а й окремим його сферам. Така властивість, як самодостатність, може бути характерною лише для суспільства в цілому.

3. Самоорганізація, саморозвиток і самознищення відбувається через діяльність як форму активності, що характеризується здатністю людини бути причиною змін у бутті. Будь-яка діяльність пов’язана з інтересами людини, серед яких особливе місце займає матеріальний інтерес.

4. Умовою людської свободи є пізнання закономірностей розвитку предметів, процесів і явищ, тобто пізнання необхідності. Але перебування в межах необхідності ще не дає свободи. Свобода передбачає можливість, ураховуючи необхідність, змінити ситуацію на краще. Дії людини, яка не звертає уваги на необхідність, стають не свободою, а сваволею. Виділяються такі основні позиції щодо свободи: 1) волюнтаризм – наполягання на необмежених можливостях людських дій; 2) фаталізм – заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все в людському житті наперед однозначно визначено; 3) детермінізм – визначення зв’язку внутрішньої свободи з відповідальністю.