Література

1. Бекон Френсис. Сочинения: В 3 т. – М., 1969. – Т. 2.

2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – С. 75-92.

3. Гоббс Т. Левиафан. Избр. произвед.: В 2 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 2.

4. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст.: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 368 с.

5. История философии и культура / В.С. Горский и др. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 89-103.

6. Качуровський М.О., Цикін В.О. Філософія: альтернативний виклад: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2005. – С. 70-87.

7. Куцман П., Буркард Ф.-П., Відман Ф. Філософія: dtv-Atlas Пер. з 10-го нім. вид. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 92-101.

8. Тарєлкін Ю.П., Цикін В.О. Філософія в структурно-логічних схемах: Навчальний посібник. – Суми, 2003. – С. 20-23.

9. Філософія: Навчально-методичний посібник. – Х.: Одіссей, 2004. – С. 63-79.

10. Філософія: Підручник / А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський та ін. – К.: Либідь, 2002. – С. 230-267.

Тема V. Німецька класична філософія

1. Що таке критична філософія і. Канта?

У другій половині XVIII ст. – першій половині ХІХ ст. у Німеччині сформувалася класична філософія. Її головними представниками були І. Кант, Г. Гегель, Л. Фойєрбах та ін.

Творчість видатного німецького філософа Імануїла Канта (1724 – 1804) чітко поділяється на два періоди: докритичний та критичний. Перший з них присвячений дослідженню питань природознавства і філософії природи, коли І. Кант сягнув за межі механістичного розуміння світу. Він намагався з’ясувати, чи є в природі, в її тілах, окрім механістичних сил, якісь внутрішні сили, сили живі.

У праці «Загальна природна історія і теорія неба» він уперше в науці висунув гіпотезу про виникнення Сонячної системи з газоподібної туманності. Ця система постійно ускладнюється, і відповідно змінюються всі її складові. Але І. Кант, як і його попередники в природознавстві, уважав, що першопричиною світу є бог.

Проте філософські роздуми І. Канта у докритичний період просякнуті пізнавальним оптимізмом, вірою в те, що людина здатна осягнути найскладніші проблеми буття. На цій високій ноті, як гімн людському розуму, звучить його заклик: «Дайте мені матерію, і я побудую з неї світ».

І. Кант у докритичний період здійснив ще цілу низку видатних наукових відкриттів: установив залежність приливів і відливів від руху Місяця, пояснив природне походження людських рас тощо. Але із часом філософ узяв під сумнів здатність розуму пізнавати сутність речей. Це сталося у критичний період його творчості.

І. Кант під критикою у філософії розумів:

1. Чітке визначення пізнавальних можливостей людського розуму;

2. Дослідження межі, яку розум не здатен перетнути в пізнавальному процесі.

Поставивши в центр існування людини пізнавальний процес, І. Кант тим самим здійснив «коперніканський переворот» у поглядах на людське життя. Філософ обґрунтував свою «критику» в основних працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму» і «Критика здатності до судження».

У праці «Критика чистого розуму» І. Кант робить висновок про те, що не пізнання спрямоване на предмети, а предмети на пізнання.

Якщо раніше пізнавальний процес пояснювався з позиції досвіду, то І. Кант його обґрунтовує як апріорне (з латини – «до досвідне») знання. Він переконує, що речі, впливаючи на нас, дають не лише різноманітні відчуття, а й викликають внутрішню активність, що надає знанням організований характер. При цьому відчуття не дають нам справжніх знань. Адже світ складається з «речей для себе», які суб’єкт пізнання своїм розсудом розкрити не може, оскільки людина їх створює за допомогою уяви.

Так, І. Кант намагався довести непізнаваність світу, що є агностицизмом.

У книзі також всебічно розкриваються методи філософського осягнення дійсності, його мета та ідеали. Проте це не стосується земного існування, а є належністю «чистого розуму», який безвідносний до практики життя. Так І. Кант з позиції об’єктивного ідеалізму завершує ідею про обмеженість людського пізнання.

Щодо праці «Критика практичного розуму», то в ній І. Кант розкриває співвідношення людської волі та морального закону. Воля тут розуміється як критерій (мірило) цінності вчинків.