2. Які є приклади найбільш глибокого соціального прогнозування?

Таким прикладом довгострокового соціального прогнозу можна вважати концепцію американського вченого Олвіна Тоффлера про настання віку «надіндустріалізації», або ери «знань та інформаційних технологій».

Уперше деякі теми досліджень розвитку суспільства у 60-80 рр., які розроблялися О. Тоффлером, було намічено в статті «Майбутнє як спосіб життя». Головними у ній були думки про те, що у майбутньому швидкість змін, судячи з усього, зростатиме, і результатом цього процесу стане глибока дезорієнтація людей, не підготовлених до наступу прийдешніх подій. Щоб описати відчуття страху суспільств, «застряглих» у минулому, О. Тоффлер запровадив спеціальне поняття «шок майбутнього».

О. Тоффлер наочно продемонстрував суспільству результати технологічних змін.

«Минуть три десятиліття – мільйони звичайних психічно нормальних людей неочікувано зіткнутися з майбутнім. Громадяни найбагатших та технічно розвинутих країн виявлять, що дедалі важче йти в ногу з безперервними змінами. Для них майбутнє настане занадто швидко» – так почав свою книгу «Футуршок» лауреат Нобелевської премії О. Тоффлер на початку 70-х рр. минулого століття.

У чому О. Тоффлер мав рацію?

По-перше, загалом здійснилися тоффлерівські прогнози щодо переміщення основних капіталів і людських ресурсів зі сфери промислового виробництва у сферу послуг.

По-друге, масове виробництво стандартної продукції поступилося місцем виробництву товарів, які мають унікальні характеристики. Суспільству було запропоновано не стандартизований достаток продуктів, а велика кількість нестандартизованих товарів і послуг, ще не бачених досі.

По-третє, настав прогнозований О. Тоффлером час глобалізації економіки, та й усього людського життя, чого не було в епоху індустріалізму.

По-четверте, знання та наявність інформації стали тими символічними капіталами, які визначають місце кожного суспільства у світовій системі.

США та Західна Європа, можливо, переступили межу, за якою головним чинником економічного процвітання стає вже не матеріальне виробництво і навіть не ринок послуг, а ринок інформації. Головними людськими ресурсами сьогодні стають не тонни продукції, яку потрібно ще реалізувати, а гігабайти інформації.

По-п’яте, О. Тоффлер показав, що в постіндустріальному суспільстві суттєво підвищується географічна мобільність людей. Переміщення набувають масового характеру та стосуються найширших верств населення. Для заохочення географічної мобільності необхідні відкриті кордони, розвинутий ринок житла, стабільний дохід, політична стабільність.

По-шосте, відображаючи бюрократичну організацію індустріалізму, технократичне планування базувалося на певній ієрархії. Світ було розділено на управлінців і працівників – тих, хто планує, і тих, хто виконує плани. Рішення приймалися одними для інших. Ця система працює, доки зміни розгортаються в індустріальному темпі повільно, і вона «руйнується», коли темп досягає «надіндустріальних швидкостей».

На думку О. Тоффлера, за прискореного технічного розвитку суспільства мільйони людей у відчаї: вони стали непотрібними. Часткова або цілковита бездіяльність, що очікує людство, потребує перевиховання всього соціуму. Люди повинні навчитися бути творцями, не роблячи при цьому нічого.

У рамках аналізу процесу соціально-економічного розвитку О. Тоффлер розробив концепцію «Третьої хвилі». А їй передували ще дві. «Перша» відповідає сільськогосподарській революції, яка зіграла важливу роль в теорії людства протягом кількох тисячоліть. «Друга хвиля», яка відповідає епосі індустріальної цивілізації, набрала сили в XVII ст. та досить скоро охопила весь світ, однак з часом її енергія поступово ослабла. Економіка «Третьої хвилі», яка зародилася після війни і заснована на наданні послуг та використанні інформаційних технологій, уже 50 років тому створила реальну загрозу індустріальній цивілізації.

На жаль, між США й іншими країнами останнім ча­сом став помітним розрив за принципом використання людського інтелекту. Аме­рика зуміла зібрати під одним дахом сотні спеці­алістів різних національ­ностей, до того ж сьогодні, за оцінкою західних аналітиків, головну скрип­ку у різних сферах там відіграють індуси, росіяни й українці. За рі­зними даними, з 1949 до 1970 р. до США переселилися 160 тис. спеціалістів, 1/3 всіх учених, які нині працюють у США, та 1/6 – у Канаді, прибули туди з країн, що розвиваються. США проявили фінансову щедрість, давши студентам усього світу стипендії та субсидії. Водночас країни, що розвиваються, мають велику проблему: якщо вони й підтримуватимуть гігантський розрив між рівнем життя еліти та рівнем життя широких неосвічених мас, все одно найобдарованіші інтелігенти емігруватимуть. Ця про­блема стоїть і перед Європою. Бідні країни ні­коли не зможуть конкуру­вати зі США у питанні заробітної плати. «Відплив мізків» до Америки з інших континентів відображається на процесі входження багатьох країн світу в епо­ху «надіндустріалізації». Тим самим Америка стри­мує технічний прогрес в інших країнах світу.

Сьогодні, за розрахунком західних аналітиків, більш як 20 країн Америки, Європи та Південно-Східної Азії перейшли з одно­го технологічного типу в інший – більш високий. Значна частина держав так і залишається у рамках ін­дустріального типу, а деякі африканські – у межах доіндустріального. Тобто тоффлерівська «Третя хви­ля» поки що не стала домінуючим фактором у сві­товій економіці.

За концепцією амери­канських аналітиків, нині лише кілька країн перебувають у транзитному стані і здатні в найближчі 15 -20 років перейти від п’яти до шеститехнологічного укладу. Укра­їна, як і Росія, перебуває між четвертим тa п’ятим укладом. Структу­ру економіки нашої краї­ни становить симбіоз індустріальних і постіндустріальних галузей економіки. Україна має суттєві напрацювання у військовій і космічній сферах, розвиває такі галузі, як нано- та біотехнології, однак основним експортним продуктом зостаються продукти металургії та хімії. Зазначимо, що порівняно з нашими західними сусідами Укра­їна у технологічному аспе­кті стоїть вище, оскільки Польща, Угорщина, Сло­ваччина, Чехія тільки роблять перші кроки, щоб перейти з епохи індустріалізму в епоху «знань та ін­формаційних технологій». Головне, як зазначав О. Тоффлер, – підготувати країну до великого стрибка, а та­кож зменшити негативні наслідки від зіткнення з «шоком майбутнього».