6. У чому суть проблеми існування в мові?

У ХХ ст. у філософії мови виокремилась проблема існування. Вона пов’язана з питанням відповідності реалій світу мові, яка їх пояснює. Тут прикладом можуть бути недоречні вирази «гарячий сніг», «важка думка» та інші. Сьогодні дуже небезпечним є те, що ірреальними можуть стати не лише метафоричні вирази, а й пояснення цілих ділянок існування людства. Це може призвести до соціальних катастроф (як пояснення, що «війна є єдиним шляхом до свободи», що є «злі народи», які слід карати та насильницьки виховувати, що існують «нецивілізовані культури», які необхідно «цивілізувати» силоміць, та ін.).

Тому нині для деяких філософських учень проблема існування стала провідною.

По-перше, виявилося, як не дивно, що негативний вплив на життєві ситуації та мислення людей справляє не лише бідний, а й багатий словник. Німецький філософ Е. Гусерль наголошував, що можна засвоїти безліч слів і виразів, які ніколи не стануть частиною «життєвого світу». Ним є, як пояснював він, та сфера життя людей, в якій вони почувають себе впевнено, де їм усе зрозуміле та близьке. Тому словниковий запас мови суб’єкта, який належить до певної культури, розпадається на дві частини: одна – «своя», інша – «чужа». Ось ця «чужа» мова, по суті, є ширшою, ніж життєвий світ людини.

Тоді рідна культура, звичний спосіб життя стають для суб’єкта "чужими", «незрозумілими», а то й ворожими (як трапляється, коли багатьох геніїв свого часу більшість населення країни вважає пришелепкуватими). Тоді й виникають умови для різноманітних суперечностей, конфліктних ситуацій, безладу.

По-друге, суттєво поглибила у ХХ ст. розкриття співвідношення мови та реальності «структурна лінгвістика». Її засновник, швейцарський мовознавець Фердинанд де Соссюр (1857 – 1913), у книзі «Курс загальної лінгвістики» зауважив, що мова виходить далеко за межі свідомості, адже вона вбирає багато з несвідомого, того, що приховане за очевидним, відкритим, при цьому відзначав, що несвідоме виражається не у знаковій системі мови, а в її структурі. Оскільки жоден із проявів культури (матеріальний, духовний, соціальний тощо), як і культура в цілому, існувати без мови не може, то її дослідження можливе лише шляхом аналізу структури мови. Подібно можна вивчати, як стверджують прибічники структурної лінгвістики, історію, релігію, мораль, культуру всіх епох, народів, регіонів як цілісності.

Таким чином, мова визначається як головний засіб порозуміння і пояснення всіх процесів буття. Але, на наш погляд, при всьому раціональному, що є в структурній лінгвістиці, мови недостатньо для повного вивчення світу, оскільки світ нескінченний у пізнанні, а мова завжди обмежена тими знаннями, що наявні в тій епосі, яка її формує. Нові знання потребують нової за кількістю та якістю мови.

По-третє, дослідники філософії мови у ХХ ст. дійшли одного незвичайного висновку про фатальну (доленосну) залежність людини та її свідомості від мови. Цей феномен дістав назву «тиранія мови». Мова структурно, як зазначалося, є складовою відповідної культури, історичної традиції, способу життя. Історичний рівень суспільного розвитку через мову обмежує свободу людини, особливо, коли вона потрапляє в чуже середовище. Тоді долучення до чужої культури нерідко обертається у життєву трагедію багатьох людей, а інколи й народів.

Крім того, проблемним стає взаємопорозуміння представників різних мов, світоглядів, вірувань тощо. Сьогодні навіть у високорозвинених країнах мова робить людину заручником соціальних стандартів і стереотипів. Вона нав’язує варіанти оцінок і світоглядних уявлень, сформованих у суспільстві. Навіть протестує проти них людина тією мовою, яку сформувала певна система життя. Мова настільки сильно володіє долею людей, що може їх спрямувати на негативний для них шлях діяльності (воєнних конфліктів, епідемій, руйнації довкілля тощо).

По-четверте, як протистояння засиллю мови у лінгвістичній філософії виникла аналітична філософія. В її контексті було розроблено два підходи до аналізу мови. Перший – це логічний напрям, який формували американець Б. Рассел (1882 – 1970), англієць Д. Мур (1873 – 1958), австрієць М. Шлік (1882 – 1936) та ін. Вони мали на меті так реформувати мову, щоб у ній зникли двозначності, недоречності та безглуздість. Це стосувалося, насамперед, не літературної мови чи мови живого спілкування, а мови науки. А вже наука через освіту, чітку постановку питань й однозначність відповідей на них виправить усі інші прояви мови.

Другий напрям аналітичної філософії – лінгвістичну філософію формував перш за все австрійсько-англійський філософ Людвіг Вітгенштейн (1889 – 1951). Він також прагнув досягнути ясності (однозначності) у користуванні мовою, адже мова може провокувати людину на нещирість, а то й підлість. Щоб запобігти цьому, як уважав Л. Вітгенштейн, людину слід навчати чітко мислити та бути морально готовою до мовного натиску, провокацій тощо. На думку німецького філософа Мартіна Хайдеггера (1889 – 1976), мова часом виражає більше під час мовчання, ніж під час звучання. Тому треба розуміти і мову голосу, і мову мовчання.

Таким чином, у новітній філософії віра у могутність науки та техніки нерідко поступається вірі в силу мови. Проблеми мови (розуміння, пояснення, опису) охопили всі філософські напрями. Крім того, вважається, що неможливо розкрити всі таємниці буття. Отже, тривають наполегливі пошуки нових методів дослідження мови, як це відбувається у герменевтиці.