4. Якщо соціум розвивається за власними законами, то яка їх специфіка?

Як уже зазначалося, спілкування людей завжди має діяльний характер, а людська діяльність можлива лише на засадах спілкування. Через діяльність і спілкування реалізуються закони суспільного розвитку. Люди виступають водночас і авторами, і акторами всесвітньо-історичної драми, що називається історією людства. І в цьому полягає суть суперечностей, які щоденно виникають і щоденно вирішуються у процесі як діяльності, так і спілкування. Люди діють і спілкуються у певних об’єктивних умовах, і саме у цих умовах відбувається їх суспільне життя. Суспільне життя людей реалізується як єдність об’єктивних закономірностей і вільної діяльності.

Під час вирішення проблеми співвідношення об’єктивної діяльності людей, об’єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями – фаталізм і волюнтаризм.

Фаталізм (лат. – “визначений долею”) – філософські погляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед визначають їхню долю (Платон, Філон Александрійський, Г. Гегель та ін.). У суспільстві, на думку фаталістів, діють виключно об’єктивні закономірності. Ці закономірності цілковито визначають функціонування та розвиток соціуму.

Протилежний напрям – волюнтаризм (лат. – “воля”) – філософські погляди, що заперечують закономірність і необхідність у природі та суспільстві. Волюнтаризм абсолютизує волю суб’єкта історичної дії, його свободу. Найвідомішими представниками волюнтаризму були А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, М. Вебер, А. Тойнбі та ін.

В історії суспільно-філософської думки існували концепції, що намагались подолати крайнощі фаталізму та волюнтаризму. Це так званий історичний матеріалізм марксизму, неофрейдизм, ідеї франкфуртської школи (М. Хоркхаймер (1895–1973), Т. Адорно (1903–1969), Г. Маркузе (1898–1979) та інші).

Ці концепції тлумачать розвиток суспільства як імовірний процес. У ньому соціальне ціле є результатом взаємодії багатьох факторів. Історична закономірність формується через діяльність людей як закон-тенденція. Іншими словами, закономірності визначають лише основну лінію розвитку суспільства і не враховують багатьох випадковостей і відхилень.

На відміну від природної закономірності, соціальна закономірність має цілий ряд специфічних ознак.

Які ж ознаки соціальних законів, що обумовлюють розвиток суспільства?

По-перше, соціальні закони – це закони людської діяльності. Поза людською діяльністю немає і бути не може соціальної закономірності.

По-друге, соціальні закони – це закони не лише матеріальної, а й духовної діяльності людей.

По-третє, у розвитку суспільства діють як динамічні, так і статистичні закономірності. Статистичні закономірності функціонують лише там, де мають місце масові випадкові явища. Вони не дають однозначного передбачення подій і розглядаються як закони-тенденції. Якщо ми розглядатимемо загальну лінію історичного розвитку, то загальносоціологічна закономірність, яка її виражає, виступає як динамічна.

По-четверте, соціальні закони носять історичний характер. Соціальні дії відбуваються більш активно, ніж еволюція природи.

Соціальний організм надзвичайно динамічний і тендітний. Його закони дають змогу охопити лише загальну лінію розвитку. А це робить малоймовірним отримання точних термінів певної події.

Чи можемо ми стверджувати, що всі соціальні закони вже відкриті? Очевидно, ні. Досить значною є система соціальних законів, що функціонують у певних сферах суспільства і вивчаються конкретними соціальними науками (демографією, політологією, правознавством, мистецтвознавством, мовознавством тощо).

Найбільш яскраво закономірності суспільного життя виявляються в залежності суспільства від природи, від астрофізичних чинників.