2. Яка специфіка соціального пізнання?

Соціальне пізнання – пізнання конкретних реалій життєвого середовища людей. Основою соціального пізнання є суспільно-історична практика. Саме тому наше пізнання підкоряється загальним закономірностям гносеології. У той же час особливості об’єкта пізнання обумовлюють і його специфіку. Специфічні ознаки соціального пізнання такі:

1. Об’єктом соціального виступає діяльність самих суб’єктів пізнання. Тобто люди самі є і суб’єктами пізнання, і реальними діючими особами. Іншими словами, у самому об’єкті соціального пізнання міститься його суб’єкт. Пізнаючи суспільство, людина пізнає себе, і, навпаки, пізнаючи себе, людина одночасно пізнає соціум, у якому живе.

2. Пізнаючи соціальні реалії, слід ураховувати суб’єктивний фактор. Суб’єктом соціального пізнання виступає людина. Але кожна людина має свій індивідуальний досвід та інтелект, свої інтереси, цінності, потреби і пристрасті. Усе це певним чином впливає на пізнавальний процес.

3. Соціальне пізнання носить історично-обумовлений характер. Воно залежить від рівня матеріального і духовного життя суспільства, його соціальної структури та панівних інтересів і цінностей.

4. Особливістю соціального пізнання є й те, що в ньому надто обмежене застосування експерименту.

Таким чином, суспільствознавство – це система пізнання соціальної реальності, загальних закономірностей історично конкретних форм розвитку суспільства. Ця система об’єднує суспільні дисципліни: соціологію, історію, психологію, юридичні науки, філософію та ін.

Головною особливістю предмета соціальної філософії є те, що ця система знань вивчає суспільство в цілому, суспільство як цілісність. Основною проблемою соціальної філософії є проблема людини, сенсу її буття у соціумі. Отже, визначальною проблемою соціальної філософії також є проблема людини, сенсу її буття у соціумі. Людина – найвища мета соціальної філософії. Інтереси людини, розвитку особистості розглядаються у соціальній філософії як головні критерії соціальної думки.

Якими ж основними методологічними принципами керується соціальна філософія у процесі пізнання суспільства?

По-перше, соціальна філософія виходить із принципу об’єктивності і пізнання соціуму. Об’єктивність означає неупередженість, незалежність висновків від світоглядних та суспільно-політичних орієнтацій дослідника.

По-друге, соціальна філософія – знання системне. Принцип системності дає цілісне уявлення про суспільство. Він орієнтує дослідника на вияв багатогранних типів зв’язків соціального об’єкту.

По-третє, соціальна філософія у своїх дослідженнях виходить з принципу розвитку суспільства і філософської думки про нього.

По-четверте, принцип розвитку тісно пов’язаний з методологічним принципом історизму. Цей принцип вимагає від дослідника розглядати соціум у закономірному історичному розвитку.

Уявлення про соціум пов’язане з аналізом основних сфер суспільного життя. Такими сферами вважаються:

1) матеріальна сфера життя, що охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних цінностей;

2) соціально-політична сфера суспільного життя, яка включає в себе групові, етнічні, національні, міждержавні та інші стосунки людей;

3) духовна сфера соціального життя, як система ідей, поглядів, уявлень, які насамперед відбивають соціальне життя;

4) культурно-побутова сфера суспільного життя, яка охоплює виробництво, розподіл і споживання культурно-побутових цінностей та передачу їх від одного покоління до іншого. До цієї сфери входить життя сім’ї, організація відпочинку, освіта тощо.

Усі ці сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані. У центрі кожної з них має стояти людина. Саме вона єднає всі сфери суспільного буття, бо то є її реальне життя, яке зветься суспільним.

Отже, соціальна філософія – це система теоретичного знання, що вивчає основні закономірності функціонування та розвитку суспільства через призму загальнолюдських пріоритетів.