Література

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – С. 122-168.

2. Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3 т. – М., 1974. – Т. 1: Наука логики. – С. 123-480.

3. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М.: Наука, 1986. – С. 5-343.

4. Канке В.А. Философия: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2003. – 376 с.

5. Качуровський М.О., Цикін В.О. Філософія: альтернативний виклад: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2005. – С. 88-97.

6. Куцман П., Буркард Ф.-П., Відман Ф. Філософія: dtv-Atlas Пер. з 10-го нім. вид. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 134-157.

7. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – К.: Каравела, 2001. – С. 134-155.

8. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2001. – 816 с.

9. Тарєлкін Ю.П., Цикін В.О. Філософія в структурно-логічних схемах: Навчальний посібник. – Суми, 2003. – С. 20-23.

10. Філософія: Навчально-методичний посібник. – Х.: Одіссей, 2004. – С. 80-90.

Тема vі. Філософія марксизму

1. Чому марксистська філософія вважалася взірцем діалектичного мислення?

Філософські ідеї Карла Маркса (1818 – 1883) і Фрідріха Енгельса (1820 – 1895), завдяки їх рішучим закликам не пояснювати, а змінювати світ, на початку ХХ ст. були чи не найпопулярнішими у світі. Це трапилося тому, що вони потрапили на благодатний соціально-історичний ґрунт у другій половині ХІХ ст. Це період кардинальних змін у житті Європи.

Тоді формувався і розвивався капіталістичний спосіб життя. Суттєво змінилася соціальна структура. В цей час заявив про себе як провідну виробничу і політичну силу робітничий клас (пролетаріат). Тогочасна наука сформувала нову картину світу. Стало зрозумілим, що він цілісний і немає жорсткої межі між живою і неживою природою, природним середовищем і людиною.

Усе це сприяло формуванню марксизму, основними напрямами якого є: 1) філософське осмислення світу; 2) економічна теорія; 3) вчення про побудову комуністичного суспільства.

Марксистська філософія поділяється на дві частини: діалектичний матеріалізм (ДІАМАТ), де з матеріалістичних позицій із застосуванням діалектичного методу розкриваються онтологічні, гносеологічні та методологічні проблеми пізнання світу; історичний матеріалізм (ІСТМАТ), що діалектично осмислює зміни в суспільстві та проблеми людського існування.

Дехто з дослідників уважає, що діалектичний матеріалізм більшою мірою розробляв Ф. Енгельс у працях “Анти-Дюринг”, “Діалектика природи” та ін., а історичний матеріалізм – К. Маркс насамперед у багатотомному “Капіталі”. Проте такий поділ їх співпраці є досить умовним. Адже вони написали багато спільних творів: “Маніфест Комуністичної партії”, “Німецька ідеологія”, “Святе сімейство” тощо. І скрізь їх діалектичні погляди на проблеми розвитку, духовного життя та соціальної філософії в основному збігаються. При цьому К. Маркс не вважав, що це він створив діалектику, а просто «перевернув діалектику Г. Гегеля з голови на ноги», тобто застосував її для аналізу суспільного буття.

Які ж головні положення діалектичного матеріалізму?

По-перше, його засновники були глибоко переконані, що первинною (початковою, субстанційною) у системі буття є матерія. Вона об’єктивна (незалежна від людей), вічна, несотворима (причина сама собі) та має властивість відображення (завдяки чому її сприймають наші органи чуття).

Ф. Енгельс відзначав, що матерія – це філософська категорія. Це абстрактне узагальнене уявлення про природний світ з усіма вищеозначеними властивостями (об’єктивності, вічності, відображуваності та ін.). Усі інші види буття (суспільне, індивідуальне людське, духовний світ) похідні від матерії.

По-друге, матерія, як і все, що від неї походить, перебуває у постійних змінах, ускладненнях, розвитку. Безперервний акт становлення, розвитку або занепаду відбувається за законами діалектики.

За марксистським ученням таких законів три: закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Він означає, що всі об’єкти обов’язково мають як кількісні показники (частини, властивості, стани тощо), так і якісні (головну ознаку, що вказує, чим є даний об’єкт). Кількість та якість об’єднує міра – межа, яка зумовлює існування об’єкта. Але оскільки матерія постійно змінюється, то змінюються і кількісні показники об’єкта. В якийсь час вони “розривають” міру, й об’єкт набуває нової якості. Цей перехід є діалектичним стрибком. Так, накопичення знань приводить студента до нової сутнісної якості – він стає фахівцем; закон єдності та боротьби протилежностей. Він відображає діалектику суперечності буття. Адже у кожному об’єкті (Г. Гегель мав на увазі “світовий дух”, Ф. Енгельс – реальний світ) наявні діалектичні протилежності. Вони особливі, оскільки одна без одної не можуть існувати (добро без зла, знання без незнання, сталість без змін, причина без наслідку – і так скрізь, і в усьому). Але водночас вони намагаються перебороти, витіснити, змінити одна одну. Процес цієї боротьби є рушійною силою розвитку світу, перетворень у ньому, взаємодій, змін тощо; закон заперечення заперечення пояснює, що через постійні зміни та перетворення кожен об’єкт старіє і починає не відповідати потребам розвитку. Водночас у ньому зароджується щось нове: риси, характеристики, частини, стани, яких ще не було. Настає час – і нове заперечує старе, тобто відбувається стрибок від старої якості до нової. Але в цьому процесі панує спадкоємність, нове не виникає на пустому місці. Воно вбирає все життєздатне, що залишилося від старого. Плине час, і на зміну новому неодмінно приходить ще новіше, і так без кінця триває колообіг змін.

Ф. Енгельс у “Діалектиці природи” пояснює цей процес на прикладі ячмінного зерна. Посіяна зернина, проростаючи та визріваючи у вигляді колосу, відбиває і процес якісних змін, і боротьбу протилежностей, і заперечення заперечення. Схематично це можна зобразити так:

Сформулювавши закони діалектичного матеріалізму, основоположники марксизму вважали за потрібне застосовувати їх під час пізнання природи, проблем мислення і суспільного життя. Так відзначалася єдність діалектики, логіки та гносеології.