9. Як співвідносяться діалектика і метафізика?

Завдяки В. Леніну, що закликав до революційних суспільних змін, називаючи діалектику «алгеброю революції», формувалося негативне ставлення до метафізики. Дійсно, метафізика є альтернативою діалектики, але чи повністю вони заперечують одна одну? Метафізичний метод є антиподом діалектики.

Учення про метафізику виникло ще в І ст. до н. е., коли Андронік Родоський, класифікуючи твори Арістотеля, після (з грец. “мета”) праць з фізики розташував праці філософські, які розглядали не природничі проблеми, а зміст буття, зміни у світі, процес пізнання тощо.

У наш час метафізика пояснюється по-різному:

а) як наука про загальне, де поняття охоплюють і об’єкт, і суб’єкт пізнання;

б) як особлива філософська наука онтологія – вчення про щось відокремлене від питань теорії і логіки пізнання;

в) як філософський спосіб пізнання, мислення і дії, який протистоїть методу діалектичному. Його основні принципи протилежні діалектичним, оскільки ними є сталість, односторонність та еволюційність.

За історичними формами метафізику поділяють на «стару» і «нову».

Стара метафізика (ХVII–XIX ст.) відкидала можливість загального зв’язку і розвитку.

Нова метафізика (ХХ ст.) перестала заперечувати загальний зв’язок явищ і їх розвиток, але почала шукати різні варіанти їх тлумачення. Так, градуалізм трактує розвиток як довготривалі стрибки, споріднені з еволюціонізмом, а емерджентна концепція метафізики подає розвиток у вигляді розрізнених, раптових процесів. Постмодерністи сформували постметафізику, в основу якої поклали не силу розуму, а підсвідоме, інстинктивне, некеровані потяги тощо. Саме ж метафізичне філософування, на їхню думку, має бути децентрованим, позбавленим чіткої структури, з розмитою сутністю. Відповідно постає запитання: чи дає метафізика щось раціональне, необхідне в пізнавальному процесі і людській діяльності, чи вона лише “протиотрута” діалектики, як це зазначає марксистсько-ленінська філософія? Отримати відповідь допомагає аналіз співвідношення метафізичного і діалектичного методів пізнання.

По-перше, як би не характеризувалася метафізика в “старому” чи “новому” варіантах, її суттєвими ознаками були і є статичність, однобокість та еволюціонізм. Без цього пізнати зв’язки об’єкта з іншими, а отже, зрозуміти зміни, що в ньому відбуваються, фактично неможливо. Таку можливість дає метод діалектичний.

По-друге, як не дивно, і діалектичний метод нерідко призводить до однобоких суджень і висновків. Він не позбавлений релятивізму – одностороннього сприйняття світу, що відображається в запереченні можливості сталості речей та явищ і їх уявленні їх у безперервній плинності та розмитості. Тому релятивістський підхід неодмінно бере під сумнів істинність результатів пізнання і призводить до агностицизму. Тим самим можуть відкидатися дуже необхідні цінності в людському існуванні, як, наприклад, зв’язок поколінь, віковічні життєві традиції, те духовне коріння, що йде від предків.

По-третє, очевидно, що діалектичний і метафізичний методи є крайнощами у сприйнятті світу, оскільки їх принципи протилежні (зміни–сталість; загальне–однобоке; революція–еволюція тощо). І тільки в доповненні один одного, в єдності вони утворюють найоптимальніший підхід до формування істинних знань. Адже є моменти у функціонуванні і розвитку об’єктів пізнання, коли їх можна зрозуміти лише через діалектику, з’ясовуючи зміну сутностей, порушення міри чи визначеність стрибків. Метафізика тут щось дати не може. Але усвідомлення об’єктів неможливе і без вивчення їх окремо від інших, з’ясування їх окремих сторін та властивостей. А для цього необхідно “зупинити” об’єкт, виокремити певну його частку і в статиці вивчати. Таким чином, лише застосовуючи діалектичний і метафізичний методи, можна досягти повноти пізнавального процесу, а альтернативність діалектики й метафізики є відносною.

По-четверте, особливо важливим у наш час стає вміння використовувати діалектичний і метафізичний підходи у певному співвідношенні, коли на зміну класичній картині світу розбудовується нелінійне уявлення про його самоорганізацію і системність. Зміни, що відбуваються у великих системах аж до стану хаосу і виникнення дисипативних структур, за межами діалектики неможливо зрозуміти, не використовуючи метафізичного підходу. Отже, без метафізичного методу неможливе діалектичне уявлення про світ, так само як і метафізичні дослідження без діалектичних підстав.