2. Які основні філософські ідеї французького Просвітництва?

В європейській і світовій культурі велике значення має французьке Просвітництво. Власне, воно в повну силу почало виконувати головну просвітницьку функцію – обґрунтовувати та відстоювати думки про визначальну роль освіти у вирішенні всіх проблем, що постають перед людством.

Узагалі ж представники Просвітництва формували культ розуму. Він у їх сприйнятті є головною силою розвитку людства. Розум уважався засобом, що завжди міг вирішити найболючіші проблеми життя. У французьких просвітителів ХVІІІ ст. ці ідеї стали домінуючими. Вони посіли чільне місце у міркуваннях про соціальну справедливість, рівноправність і свободи людей. Блискуча плеяда філософів представляла Просвітництво у Франції.

Так, під псевдонімом “Вольтер” творив Марі Франсуа Аруе (1694 – 1778). Він залишив велику літературну спадщину: сатири, драми, історичні праці та листи, що відіграли надзвичайно важливу роль в освіті населення і демократизації суспільного життя. Яким чином?

По-перше, Вольтер розгорнув боротьбу проти абсолютизму влади та засилля церкви. Він закликав до консолідації суспільства в боротьбі за прогресивні зміни.

По-друге, Вольтер розпочав боротьбу із забобонами та марновірством. Причини цих явищ він убачав, насамперед, у релігійних догмах (з латини “настановах”). У них закладено, як учив філософ, релігійну ворожість, переслідування інакодумців і соціальну несправедливість.

По-третє, у соціальній філософії Вольтер висунув ідею “освіченого правління”. Воно розглядалося як своєрідний союз філософів і державників. Філософи зобов’язані дбати про справедливі закони та розтлумачувати їх тим, хто при владі. Державні структури мають втілювати справедливі закони в життя.

По-четверте, влада відповідальна, на думку Вольтера, за забезпечення природних прав людей, насамперед, рівності всіх перед законом, особистих свобод громадян, права власності на продукти своєї праці.

Подібним чином розглядав проблеми соціальної справедливості і Шарль Монтеск’є (1689 – 1755). Приділяючи особливу увагу правовим основам суспільного життя, він чітко визначив головний метод досягнення соціальної свободи – поділ влади на:

1. законодавчу, що контролює виконавчу;

2. виконавчу, яка має право вето на рішення законодавчої влади;

3. судову, що повністю відмежована від виконавчої влади.

Усе це унеможливлює, як стверджував філософ, одновладдя.

Слід зазначити, що Ш. Монтеск’є суттєво перебільшував роль географічних чинників в організації суспільного життя. Разом з тим історія людства переконує, що перевага людської діяльності над силами природи дедалі стає небезпечною.

Ще один видатний французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712 – 1778), також рішуче виступав проти соціальної несправедливості. Більше того не заперечував можливості вирішення цієї проблеми революційним шляхом. Його твори “Юлія, або Нова Елоїза”, “Еміль, або Про виховання”, “Суспільний договір” та ін. були настільки сповнені духом нетерпимості до гнобителів простого люду, що їх згідно з вироком суду спалювали в Парижі та Женеві. Які основні ідеї сповідував філософ?

По-перше, Ж.-Ж. Руссо вважав, що природа дає людям рівність і свободу. Але вони своїм культурним життям (розвитком науки, техніки, торгівлі та ін.) породили жорстоку конкуренцію в суспільстві: одні привласнили надмірні багатства, а інші – знедолені.

По-друге, Ж.-Ж. Руссо розкрив зміст суспільного договору:

1. йому підлягають усі члени суспільства. Вони разом домовляються про форми та методи правління в країні, законодавчі правила, соціальні відносини тощо;

2. кожен громадянин добровільно підпорядковує себе суспільству, підпорядковуючи загальній волі особисту волю;

3. загальна воля (державність) започатковується через союз правителів і мислителів (урядовців і філософів). Лише в такому разі можна сподіватися на справедливе правління країною;

4. за справедливого правління гарантуються свобода і загальна рівність, адже загальна воля складається з воль особистих;

5. якщо чиясь воля викаже намір одноосібно підпорядковувати волю і життя суспільства собі, суверенний народ має право усунути деспота від влади через революцію.

По-третє, цей філософ уважав, що опанувати свободу можна лише через високу освіту і виховання людей. Тому в суспільному житті особливу роль відіграють педагоги.

Ідеї рівності, братерства і свободи розповсюджували також філософи-енциклопедисти. Із середини ХVІІІ ст. у Франції, крім уже згаданих філософів, над підготовкою і виданням першої у світі «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел» працювало багато інших видатних мислителів. Вони твердо відстоювали матеріалістичні позиції, вважаючи першоосновою сущого не бога (ідею, творця), а природу, Всесвіт. Хто вони такі?

По-перше, це Клод-Адріан Гельвецій (1715 – 1771), який палко сповідував ідею матеріальності світу, який є нествореним, нескінченним і перебуває в постійному русі. Свідомість і мислення є продуктами розвитку природи. Тому немає нічого такого, чого людина не змогла б пізнати й усвідомити, доводив цей мислитель.

К. Гельвецій ставив вимогу повної ліквідації феодальних відносин і феодальної власності, тому його вважають одним з головних ідеологів французької буржуазної революції.

По-друге, значне місце серед енциклопедистів посідав Поль-Анрі Гольбах (1723 – 1789), який також стверджував думку нествореності та вічності матеріального світу. На цій підставі заперечував релігію як джерело невігластва людей, витоки їх духовної темряви та забобонності. Він уважав, що релігію вигадали священнослужителі для власного благополуччя.

По-третє, особливе значення для французького Просвітництва мала творчість Дені Дідро (1713 – 1784). Як і згадані просвітителі-матеріалісти, він вірив у вічність природи, а причину її існування вбачав у ній самій. Виходячи з цього, Д. Дідро розкривав еволюційний процес появи людини, відзначаючи, що за природним походженням вона є вільною і тому може жити за власним вибором. Але водночас Д. Дідро вважав природним наявність монархії, де правитель має бути освіченим.

Діяльність філософів-енциклопедистів та інших (Жан-Лерона Д’Аламберта, Жульєна-Офре де Ламетрі) суттєво вплинула на хід історичних подій в Європі та формування нового рівня мислення у всіх верств населення.