Основи пунктуації

Розділові знаки бувають віддільні і відо­крем л ю в а л ь н і. Перші служать для розмежування попереднього й наступного речень, частин у складному реченні та однорідних членів. До них належать крапка (.), знак питання (?), знак оклику (!), кома (,), крапка з комою (;), двокрапка (:), тире (—) і три крапки (...). Віддільні розділові знаки можуть бути одиничними й повторюваними (кома й крапка з комою): Тут недоречні печаль, чи смуток, чи гнів (О. Ірв.). Лист на дубах ще був цупкий, густий, зелений; він і не збирався спадати; берези тихо полум'яніли... (Є. Гуц.).

Відокремлювальні розділові знаки вжива­ються для позначення меж таких синтаксичних конструк­цій, які вставляються в речення з метою доповнення, пояснення, розкриття змісту одного чи кількох членів речення або й речення в цілому, тобто ними відокремлю­ють звертання, вставні і вставлені конструкції, відокрем­лені члени речення. До них належать парні розділові знаки: подвійна кома, подвійне тире, дужки і лапки. Напр.: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось... (Л. Кост.); Проте, чи на радість, чи на жаль, — тут кожен вільний у трактуванні, — не ми собі вибираєм батьків, державу, вік і стать... (П. Мовч.).

У художніх творах та публіцистиці можуть використо­вуватися гак звані факультативні розділові знаки. Термін факультативні пунктуаційні знаки про­тилежній за змістом терміну знаки кодифіковані, або обов’язкові. Факультативні знаки — це в основному знаки авторські, зумовлені умовами контексту.

Індивідуально-авторське застосування і комбінування розділових знаків необхідні для передачі найтонших смислових та емоційних відтінків. Такі знаки можуть су­перечити загальноприйнятим нормам, але не сприяють розхитуванню пунктуаційної системи: Добро на світі тво­рять, а зло на світі — роблять (П. Ск.); Може, десь є лотоси і гінкго, тихі ріки і рожева даль —у краю неляканих фламінго, де цвіте неламаний мигдаль (Л. Кост.).

Проте авторська пунктуація не вичерпується випад­ками контекстуальними. Можна говорити також про ^хшіьність певного автора до певних стильових прийомів, _п°^УДовапих на тому чи іншому розділовому знакові (у вустк Д^{рача ба}гато тире, у Є. Гуцала часто використо- ^{ся к}Р^аика з комою): Природа —в усьому. В зеленому

клекоті Дерев мідногорлих при буйній погоді, В шуганнях ракет і в пташиному клекоті — Слава природі! (І. Др.); Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі й розпачливі, подобрішали, потеплішали; село звеселіло; людські обличчя погіднішими стали (Є. Гуц.). Такі знаки передають емоційний лад мовлення, який відповідає даній індивідуальності. їхня функція — створення експресій: вони сприяють динамічності або, навпаки, плавності викладу, різкості чи ліричності звучання. Часто їх функція

• стилістична.

Однак індивідуальність у використанні розділових знаків полягає'не в порушенні пунктуаційної системи, а в розширенні і збагаченні практики її застосування: знаки в такому випадку допомагають читачеві осягнути глибину думок і почуттів автора. Якщо ж від надмірної індивідуалі­зації втрачається соціальна значимість пунктуації, то це призводить до пунктуаційної неграмотності.

Отже, сучасна пунктуація, відбита в друкованих текс­тах, являє собою сукупність загальноприйнятих правил користування розділовими знаками, рекомендованих «Українським правописом», а також особливостей індиві- дуально-авторського їх уживання.

Вправа 1

Прочитайте речення вголос. Простежте, чи завжди фразова пауза поз­начається розділовим знаком.

ї. 1. У полі спить зоря під колоском І сонно слуха думу колоскову, ї сонна тиша сонним язиком Шепоче саду сиву колискову (М Вінгр.). 2. Було йому літ сімдес5гг чи, може, й більше (О. Довж.). 3. Ти проростаєш над сюже­том, Його, мов плівку, проявляєш, Коли ти ледь помітним жестом Своє волосся поправляєш (О. Ірв.). 4. Хай роз­квітне веселково у невиданій красі наша мова калинова, паче сонце у росі (П. Тич.). 5. Із ферми несуть корови па рогах Бідони й цистерни молочні, І пісню про жінку в доіцах і снігах Співають коров’ячі очі (М. Вінгр.). 6. В останньому промінні сонця грала дрібненька мушва і, мов сітка, мигтіла перед очима (М. Коц.). 7. Не хвалися, йдучи на торг, а хвалися, йдучи з торгу. 8. Розпрягайге, хлопці, коні та й лягайте спочивать (н. те.).

2. Прокоментуйте з погляду інтонаційної структури речення — висловлювання мовознавця Д. М. Ушакова «Пунктуація — це не ноти для читання».