Стаття 94, Розподіл судових витрат

Сб, 02/07/2009 - 22:59 — Консультант

 

     1. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,

 яка не єсуб'єктом владних повноважень, суд присуджує

всі здійснені нею документально підтверджені судові

витрати з Державного бюджету України (або відповідного

місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган

місцевого самоврядування, його посадова чи службова

особа).

     2. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони —

суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої

сторони всі здійснені нею документально підтверджені

судові витрати, пов'язані із залученням свідків та

проведенням судових експертиз.

     3. Якщо адміністративний позов задоволене

частково, судові витрати, здійснені позивачем,

присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а

відповідачу — відповідно до тієї частини вимог,

у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

     4. У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних

повноважень, а відповідачем — фізична чи юридична

особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача

не стягуються.

    У разі відмови у задоволенні позовних вимог

позивача,звільненого від сплати судових

аміністративного позову без розгляду судові витрати,

понесені відповідачем, компенсуються за рахунок

Державного бюджету України.

      6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не

повертаючи адміністративної справи на новий розгляд,

змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно

змінює розподіл судових витрат.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Це означає, що відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Крім того, в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повно­важень; 2) стягнення з відповідача коштів тощо. Також відповідно до ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує, як поділити між сторонами судові витрати.

Поділ судових витрат залежить по-перше, від того, на чию користь -сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень чи сторони - суб'єкта владних повноважень - ухвалене рішення. У першому випадку суд присуджує всі здійснені стороною документально підтверджені судові витрати з бюджету. Це можуть бути витрати на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Законом передбачені випадки безоплатної правової допомоги, ці витрати здійснюються за рахунок Державного бюджету України. (Про звільнення від оплати правової допомоги викладено в коментарі до ч. З ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до п. 2 Розділу VII«Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України положення щодо звільнення особи від сплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги набувають чинності з моменту набуття чинності відповідним законом. Крім того, до судових витрат належить судовий збір. Пунктом 3 пп. 2 Прикінцевих та перехідних положень встановлюється, що відповідно до пп. «б» ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. (в редакції від 23 червня 2005 р.), обсяг судового збору із скарг (позовів) на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян, дорівнює 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Винятком із правила, встановленого цією нормою, є пп. З п. З Прикінцевих та перехідних положень.

Зазначений виняток полягає в тому, що обсяг судового збору щодо майнових вимог про стягнення коштів, відповідно до пп. З п. З Прикінцевих та перехідних положень, становить один відсоток від обсягу таких вимог, але не більше 1700 грн. Такі витрати докумен­тально підтверджуються квитанцією про сплату судового збору, яка є в матеріалах справи і додається до позову.

Усі витрати, які пов'язані з викликом і залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз мають бути підтверджене довідкою про їх середню заробітну плату за весь час, витрачений ними у зв'язку з явкою за викликом до суду. Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять, яка визначається з урахуванням їх характеру в межах від 20 до ЗО % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. Це має бути підтвердження звичайних занять, яке надається суду до вирішення справи по суті, тобто до постановлення судового рішення. Крім того, перекладачам, експертам і спеціалістам, які виконують свої функції виплачується також винагорода, яка розраховується з граничного обсягу компенсації витрат. Проте ця винагорода має бути підтверджена офіційно завіреними платежами, які повинні знаходитися у справі, або завірені їх копії.

Отже, коли судове рішення буде ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, то суд у постанові присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати на підставі клопотання останньої, або на підставі вимоги в позові - з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

2. Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Це означає, що в цьомудругому випадку суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Важливо зазначити, що в цьому випадку із позивача не суб'єкта владних повноважень, якщо не на його користь ухвалене судове рішення, то судові витрати з нього здійснюються, але тільки із залученням свідків та проведення судових експертиз. Це підтверд­жується такими словами закону «... підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз».

Як зазначалося, відповідно до ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила таке клопотання. До таких витрат належать витрати на проїзд і добові в разі переїзду до іншого населеного пункту, а також винагорода експертам. Тут мають бути платіжні документи. Тоді ці витрати враховуються судом як такі, що сплачені позивачем і це має бути відображено в постанові адміністративного суду по суті справи.

У випадку, якщо виклик свідків, експертів здійснювався за ініціативою суду, аріпіення винесене на користь відповідача - суб'єкта владних повноважень, то суд відповідні витрати компенсує з Держав­ного бюджету України.

Отже, зач. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо рішення винесене на користь суб'єкта владних повноважень і він здійснив судові витрати на свідка (ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України) та на проведення експертиз, то з іншої сторони вони повністю стягуються на користь відповідача. Якщо позивача звільнено від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

3. Відповідно до ч. Зет. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Це означає, що відповідно до ст. 164 Кодексу адміністративного судочинства України суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову щодо частини позовних вимог. Це дає підстави для застосування ч. З ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, що судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволення вимог. Наприклад, витрати на судовий збір (держане мито) присуджуються щодо частини задоволених вимог (у зазначеній законом частині), судові витрати щодо свідків, спеціалістів, перекла­дачів також задовольняються стосовно позивача також частково. Натомість відповідачу, заперечення якого задоволено частково, то й витрати присуджуються йому відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

4.  Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України в справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Це означає, що для поділу судових витрат встановлене окреме правило у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа. У цьому випадку судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Так, відповідно до п. 8 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України як спеціальних суб'єктів звернення до суду слід виокремити суб'єктів владних повноважень, тобто орган державної влади, органи місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб. Публічно-правові спори між зазначеними суб'єктами виникають з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема делегованих повноважень, а також з приводу укладення та виконання адміністративних договорів. З особливих публічно-владних повноважень даних суб'єктів, їхнього обов'язку діяти виключно в межах закону випливає й обов'язок органів і посадових осіб публічної влади звертатися до суду у випадку порушення їхньої компетенції актом або дією іншого суб'єкта публічної влади. Відповідно до п. 15 ч. З ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова може звернутися до суду з вимогою про визнання незаконних актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів.

Отже, положення ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України стосуються таких випадків, які були описані.

5.  Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення ад­ міністративного позову без розгляду судових витрат, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Це означає, що відповідно до повноваженнями суду під час вирішення справи, суд може відмовити в задоволенні позовних вимог (ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України). Крім того, на підставі ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо: 1) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної про­цесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах; 4) позивач повторно не прибув до судового засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 5) надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви; 6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує адміністративний позов і від неї надійшла відповідна заява; 7) провад­ження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам ст. 106 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; 8) позивач до закінчення судового розгляду залишив судове засідання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності.

Про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена.

Особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, на яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Перший випадок стосується відшкодування судових витрат, коли позивач звільнений від сплати судових витрат і якому відмовлено в задоволенні позовних вимог (коментар до статей 87, 88, Кодексу адміністративного судочинства України).

Другий випадок стосується ситуації, коли позовна заява залишена без розгляду.

Ці наведені в законі випадки зобов'язують адміністративний суд компенсувати судові витрати, понесені відповідачем за рахунок Державного бюджету України.

6. Відповідно до ч. 6 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не поверта­ючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює поділ судових витрат. Це означає, що: 1) якщо судом апеляційної інстанції було постановлено нове судове рішення на відміну від рішення суду першої інстанції, наприклад, на користь відповідача, чи якщо рішення першої інстанції змінено, то під час поділу судових витрат в обох випадках застосо­вуються положення ч. 1 ст, 94 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо сторони мають певні пільги, то до них застосо­вуватимуться механізми поділу судових витрат, передбачених іншими частинами коментованої статті. Отже, суд вищої інстанції під час зміни судового рішення або ухвалення нового рішення зобов'язаний відповідно змінити поділ судових витрат